Я тебе створила
Бо цього не хотіла
Радій. Пожаліла

Ременем затягує
Прутом погрожує
Той, хто тебе породжує

Страх у темнім погляді
Виявиш – божеств моли
Може й руку дасть тобі
Єдине. І небачене

Синці вже, наче, вроджені
“Швидко подорослішав”
Твердив так чужий пан
Весь такий усміхнений
Вусатий й наполегливий

Вчили: “не ходи за ним”,
“будеш ти і тут любим”
Силою погрожуючи

Тілесна біль буденність вже
Сльози роблять гірше все
Вже не розумієш всі
Ті кляті почуття

Злишся – хочеш на горох
Плачеш – швидко йди в куток
Знаєш це все назубок
На повторі шов урок

Вагаєшся, а пан стоїть
Знає щось, чекає мить
Де у темнім погляді проснеться
Крапка, що надією порветься

Дитя іде шукать любові
Там
Де розірвуть до крові

• Твір:

  Чи бідним був, чи паном уродився,
  Чи правив ти, або до ніг чиїхсь стелився,
  Колись піде душа у круговерть.
  Кінець для всіх один — це смерть

  Вона зрівняє все й усіх
  І під її залізний сміх,
  У вічність рівними рядами,
  Перед самії райські брами

  Ступатимуть, як божевільні,
  Забувши те, як були вільні,
  Як прокажені будуть йти
  І ланцюги свої тягти

  Мільйони душ, неначе різних,
  Таких могутніх, владних, грізних.
  Тепер вони в колонну встали
  І перед суд останній стали

  Однакові, всі як один,
  Забули тисячі годин,
  Які в житті вони прожили
  І скільки вклали у це сили.

  Тож не важливо ким ти був,
  Якої слави ти набув,
  Чи добрий був, а може злий,
  Чудово бачив, або був сліпий,

  Колись усе це завершиться,
  Колись життя твоє скінчиться.
  Тоді прийде стара з косою
  І забере тебе з собою.