Як руки і серця єднають двоє –
Стають на вишиваний рушничок,
З”являється синочок в них чи доня –
Благословлять хлібом-сіллю знов.

Та на рушник кладуть той хліб рум”яний,
Ікона ще в матусиних руках,
Обрамлена вона теж вишиваним
Біленьким рушником. Минає час

І діти вже збираються в дорогу,
Яку для себе вибрали в житті.
З собою їм дає матуся знову
Рушник, що у барвистім вишитті.

Так супроводжує постійно українців
Рушник той вишиваний – оберіг,
Щоби на кожній їх життя сторінці
Всюди від лиха та біди беріг.

Коли візьмеш його. то відчуваєш
Рук неньчиних турботу і тепло,
Пахне домівкою все те в чужому краї,
Що стільки літ на рушнику цвіло.

2020 р.