Українська земля - вишуканий, квітковий рай... Куди не глянь, вабить природна краса, очі милує. Богом даний українцям чарівний дивокрай. Незрівнянна природа над ним майстерно чаклує.
А як підіймуться в ріст ще й ароматні зелен-трави Та помережать їх миттю лісові, гірські й польові квіти, То для душі вже не може бути приємнішої забави, Ніж зачаровуватись ними, за Україну щиро радіти.
Бувало в дитинстві, як вибіжу на наш горбочок, Що романтично височіє над хатою і рідним селом, То серцем відчуваю, що цей дивовижний куточок Обіймає мене міцно своїм добрим, вірним крилом.
Колись з батьками, братами та сестричкою Знаходила в горах різнобарвні, пахучі квіточки. Милуватись красою з малих літ стало звичкою. Подобались все - дерева, кущі, трави, квіти, листочки...
Квіткове різномаїття рясно вишивало ті трави. Вабило п'янким, духмяним ароматом до себе знов. Життя... Змінювались події, місця, ритми й октави, Але не минала до отчого краю щемна, дочірня любов.
Вітер колише чебрець, материнку, горицвіт, ромашки. Гартує дзвіночки, волошки, братчики, маки в житі. Дощем омиваються модні квіткові капелюшки. Сонечко дбає, щоби всі квіточки були вчасно розкриті.
Наша земля в різні пори року змінює земний одяг. Прикрашає себе скромною, безцінною красою. Первоцвіти наввипередки сідають в лісовий потяг. Гори та доли плачуть квіткою "Божою сльозою".
Заквітчана, мальовнича природа України має все. Во істину - благородна, цілюща, багата земля... Хай українському народу вітер змін щастя несе Й воєдино об'єднає навіки наші мільйонноголосі "Я".
Вранішній туман - як сиза, безмежна хмаринка. Пропливає, немов у казці, над сушею й водою. В нім купаються кожне дерево, кущ, квітка, травинка. Гори та ліси зволожуються з його ходою.
Вони радіють туману. Росичкою вмиваються. Рослинний світ дружненько йде в повен ріст. Із вдячністю своєму рятівнику вклоняється. Миттю оживає природа. Має вона такий хист.
Туман... То вранішнім серпанком пробіжиться Низесенько над самою красунею землею. То здалечку скромненько покрасується Над долинкою затяжною та густою млою.
А коли вже вийде на прогулянку сонечко, Повітря нагріється. Враз стане тепліше. Туман сяде на воду та землю, мов у сіделечко, І розчиниться в них це диво з див наймиліше.
