Пепін золотистий
Угорі повиснув.
Ми,
дві зірки подорожні,
блукаємо містом.
Кожен
зі своїх вишин
забажав
упасти
На лавицю
під жасмин
в березневі рясти.
У розлуки світанкові,
вечірні єднання.
Від небесної любові
у земне кохання.
Не святі ми.
Не святі...
Тому - не безгрішні.
Марне, що не молоді.
Та все ж,
не колишні :
Доки кличе нас
весна
мандрувати містом,
Доки світить
угорі
Пепін золотистий.