Двом душам не судилося кохання,
Лиш вічна туга і страждання.
Вас кохатиму до смерті, Гетьмане!
Історія вкриє нашу любов туманом.
До останнього подиху не відречусь від Вас,
І хай немилосердний до нас час,
Проте смерть знову поєднає.
На цім світі Ваша любов тримає…
Це кохання нетлінне і святе,
Водночас грішне і гірке.
Недозволена любов, заборонена.
Та Вами я поневолена.
Нас єднає ідея — Україна,
Вам довіку залишусь вірною.
І хай пройдуть століття, хоч вічність.
Там Вам збережу свою вірність.
Тернове кохання, незабутнє.
Тільки Вами душа моя почута.
Тільки Вами живу і сміюсь.
За Вас Господу щодня молюсь.
Щоб зберіг Вас від горя і лих,
Від людей лукавих і злих;
Щоб сповнили Ви задум про волю,
Досить Вкраїні схилятись від болю!
Гетьмане! Як Вас на землі не стане,
Я тополею біля річки постану,
За Вами тужити і плакати не стану,
Бо вітром Вашу душу дістану…
І ніколи більш не відпущу,
А тих, хто стояв між нами, прощу,
Бо вчить Бог пробачати,
Йому Одному дозволено наші гріхи відпускати…
Як хочеться до Вас притулитись,
В обіймах загубитись,
Забутись у цілунках і в коханні,
Лиш сам Бог знав, що бачились ми востаннє!
Полинова доля, нещаслива…
Краще б своє серце у воді втопила,
Та вогонь кохання вашого вертав.
Ще ніхто ніколи мене так не кохав!
Іване, гину від розлуки і кохання…
Я ж Вам свою душу назавжди віддала.
Мене мати тяжко проклинала,
Я від неї до Вас утікала.
І благала: не вертайте, залишіть!
Заховайте десь, а їм збрешіть.
Бо несила жити біля злої неньки,
До Вас горнеться моє серденько!
До Вас пісня моя смутна лине.
Краще згину!
Не судилося… Не звершилося.
Під Полтавою щастя загубилося.
Не кохана Вам і не дружина,
Та до смерті буду удовина.
Заховаю своє серце у монастирі,
Хай не нищать мою душу відьми й упирі.
Брудом обливали, жити не давали,
Та мого кохання до Вас не одібрали.
Бог мене прийняв під свою опіку,
Так серед сестер доживала віку.
І чекала смертний час, щоб зустріти Вас.
І ніщо вже не посміє розлучити нас…
16.05.2022