Помалу день іде, плететься,
Вітрець дворами гонить,
Тихо із комина дим в’ється, —
То хата люльку курить.

У білій шапці кущ край тину,
На сонце поглядає,
Стягнув поволі, шапку кинув
І плечі розправляє.

В’їжджа в упряжці
кінь в ворота,
Слід ззаду доганяє,
А двір роззявив свого рота
Та снігом позіхає.

Все хата вікнами дивилась,
Мов кліпала очима,
Повилась стежка й зупинилась
Під самими дверима.

Курила люльку, дим все вився,
Між теплих стін тулила…
Вже снилась хата,
двір той снився,
І совість там бродила.

25.12.2024.
Ганна Зубко