Байдужості сила така нульова,
лінивість їй мила, пустіють слова…
Посеред хаосу і суєти
немає мети. Немає мети…
Відмовки, безділля, нудьга і ниття,
є жалість до себе – нема каяття.
І як же позбутись цієї мани?
І як же дізнатись з чиєї вини?
У дзеркалі погляд чужий майорить,
потворить і хмурить, і настрій гнітить.
У серці пустота ніяк не зникає,
ніяк почуття в нього не проникає.
Позбутися б думки: “для чого це все?”,
нехай її вітром кудись занесе.
Будинок малий біля річки стоїть
Він кличе до себе і збурює хіть.
Навколо нікого, навколо саміття:
лиш річка і квіти, лиш листя і віття
дарують натхнення, безпеку і спокій.
Судилося шлях свій пройти одинокій.