Зірвався вітер, гонить хмари,
Здіймає куряву стовпом,
Йшли, кілометрами долали
Дорогу полем, за селом.

Так крок за кроком,
швидше й швидше,
Важчає ноша у руках,
А грім лунає усе ближче,
Здається нескінченним шлях.

Полився дощ, потоком хлинув,
Ні зупинитись, а ні йти,
Накрив дорогу, мов поглинув,
Очей угору не звести.

З тих пір гроза не доганяє,
Цікавить, інколи дивлюсь,
А от життєва ще лякає,
Її по-справжньому боюсь.

08.06.2024.