Душа більше не піддасться реставрації І ніхто не відновить обгорілий каркас Знову збрехати – ніяк не вихід з ситуації І не спосіб позбутись минулих образ Довіра не відродиться, як фенікс із вогню Знову покохати взагалі без шансів Почуття приховати за щільну броню Для минулого обравши метод дисонансів Всі мрії тепер закриті на карантин Ними керує невідомий вірус Від розчарування не існує вакцин І надії перемножені на мінус Вся злість перейшла за сотий процент Координат для майбутнього вже не існує Серце словами розколоте вщент І час від самотності ніяк не лікує
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ця відстань у двадцять з лишнім хвилин І п‘ять секунд, щоб до Тебе доторкнутись Я сьогодні хочу побути один Думками в минуле ще раз повернутись Спогади поселились в окрему кімнату Криком назовні виривається біль Ти своє серце довіряла психопату В незагоєні рани досипаючи сіль Твій голос і тепер чути крізь протяг Залишений у пам‘яті, як минулий архів У шафі давно непрасований одяг Просякнутий ароматом ТвОїх духів І Твій погляд, ніби козир з колоди Де брехнею мічена кожна із карт Почуттям завждИ бракувало свободи У марних спробах відчути азарт
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Так хотілось втекти від проблем Придбати квиток на плацкарт до Одеси Твої очі навчились з‘їдати живцем Про минуле дізнавшись з ранкової преси Почуття на папері, не жаліючи літер Ховаючи їх між банальних рим Спогади розвіяв шалений вітер Стираючи з обличчя фальшивий грим Моя душа ремонту не підлягає І серце в активному пошуку назАвжди Твоя посмішка останнім чАсом лякає У ній більше не побачити правди Я відкладу слова всі на завтра Відбитком минулого на розбитому склі Ти набагато більшого варта Чим просто жити на цій землі
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Крик душі на розі вулиць пустого міста Посеред бульварів та шумних авеню Мрії про кохання зліплені із тіста В які знову підсипають брехню Його признали психом всі лікарі Діагноз підтвердив навіть доктор Хаус А він з небесами укладає парі Ніби, насправді, існує Санта Клаус І вкотре з самотністю наодинці Почуття психопата падуть на листок Немов із в’язниці тікають злочинці Котрі до її серця відкрили замок І вона впізнає до болі знайомий почерк Особисту колекцію римованих думок Між рядків у минуле, щоб поставити прочерк Саме там де почався шлях помилОк
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Гігабайтами спогадів пам’ять заповнена Всі почуття до заводських налаштувань Думками підсвідомість занадто переповнена Забракне місця для всіх ТвоЇх бажань І ця самотність – крок до божевілля Свідомо загнана в глухий кут Душа роздерта, немов після похмілля У невідоме прокладатиме маршрут Усе життя – суцільне бездоріжжя Роками зібрана колекція розчарувань Тобі ж хотілося щасливого заміжжя А не новОї порції випробувАнь Ти хотіла, щоб я Тебе вдихав повільно Відчуваючи навіть бронхами у легенях У підсвідомості думками божевільно Останньою гривнею у подертих кишенях Кожним м‘язом під дією судомів Кожною краплею крові, що тече по аорті Кожним новим списком смертельних синдромів Всіма почуттями, які не були на курорті
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ти написав такі слова прекрасні, Що як читаю їх, то поринаю У вирій тих подій… Які ж вони пристрасні, А скільки в них думок, ідей! Я знову й знову перечитую рядки, Та їх немов би проживаю, Гортаю з насолодою сторінки, Читаю кожне слово, нічого не минаю. Виписую цитати знову й знову. Я відкриваю щось для себе нове, І поринаючи у твір, в його основу, Захоплююсь звучанням твого слова. Обожнюю портрет твого героя, Хоч він і викликає осуд Своєю пафосною грою, І той його байдужий розсуд… О, які ж ті рими мелодійні, Западають в душу і постійно Їх в пам’яті перебираю – Ціную, люблю і пам’ятаю.
До 2008 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
поезія - бездонна, як безмежне, бурхливе море недосяжна голубінь небес і хвилююча їх блакить подруга - в мирнім житті й тоді, як війна несе горе без неї не можна багатогранно, повноцінно прожить
поезія - несподіваний пасажирський потяг скільки б не було вагонів, всі стануть на обидві рельси промчиться по знаних та незнаних маршрутах благородно розкриє мрії, реалії, людські шанси
поезія - цікава й загадкова, як планета Земля обнадійливий зорепад у щасливу, весільну ніч у ній - суша, небо, водойми, природа, всі ми, я наше людське життя в її римах - найважливіша річ
поезія - мелодійний, неперевершений спів солов'я рідному краю, сім'ї й коханню дає кращі нотки викликає протест, сльози, співчуття, сум, зневір'я виявляє та розмотує в часі доленосні нитки
поезія - шум океану в його загадковому безмежжі благословенна тиша в забутому, прадавньому лісі краса скелястих гір, стежин у мальовничому підніжжі чесна реальність всіх часів у найкрутішому замісі
поезія - добра, живильна, гірська, джерельна вода чиста - немов сльоза, прозора, холодна, правдива краплинка водички, що з хмарки ненароком спада польова квіточка малесенька, духмяна, красива
поезія - муза з добрим серцем і відвертою душею ніжно обіймає, голубить, витирає людські сльози мені ніколи не захочеться розлучатися з нею поетичні рядочки - лагідніші від найкращої прози
В моїх словах і сум, і радість, Рядки пір'їнкою летять, Магічна казка чи реальність, Від болю і радості тремтять. Слово може ранити нам душу, Скривдити, понівичити серце, Творити лагідно я мушу, Щоб не забруднити прозоре озерце.
21.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Поезія - мої незвичайно-ясні́ думки, Які легенько лягають на папері, Мої емоції, вони як гірські струмки́, Біжать то сумні, то веселі... Поезія - мої магічні почуття, Любов і романтичне кохання, Висвітлює все моє життя, Молитва до Бога і всі мої бажання... Поезія - спогади про дитинство, Я дякую за нього своїй мамі! Моє чарівне і маленьке королівство, Залишиться завжди в моїй пам'яті... Поезія - це таємничий крик душі, Це страждання і плач мого серця, Ви з любов'ю читайте мої вірші, Це мій щоденник великого озерця.
21.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
змалечку й до нині люблю поезію як ковточок свіжого, чистого повітря тонко відчуваю її тембр, мелодію з нею збагачується думок палітра
в своїх віршах, як ніде, відкритися можу розмовляти, радіти, журитись душу коханням і розлукою розтривожу зумію гірко ридати й дзвінко сміятись
з одного слова народжується вірш з відбірної зернини зростає колос з першої людини починається марш спів окремої птахи всьому лісу дає голос
рядки поезії змістом наповнюють душу букви в словах сплітають рядочки вслухаюсь в себе, спинитись мушу розмотую безмежних думок клубочки
коли сум осідлає струни найтонші і серце оповиє неймовірна туга згадаю про рими, вкладу їх у вірші ними вилікуюсь від духовного недуга
а коли мені радісно в житті буде та захочеться з кимось цим поділитись в віршованих рядочках радість прибуде в них найкраще зможу віддзеркалитись
в часи сірої буденності і воєнних тривог для підняття духу боротьби вибрала поезію нею з цілим світом веду діалог погоджуюсь, протестую, висловлюю позицію
в поетичних рядочках - неймовірна сила війна і мир, любов і зрада, вогонь і вода поезія змінює планету через слова - вітрила бути причетною до неї - блаженна насолода
