На решту осені дивлюсь,
В її листопад неяскравий,
До всього поглядом тулюсь,
Надихуюсь вітрами.

Низька-низесенька трава,
Вгорі десь листя, під ногами,
Милується і цим душа,
І небом над садами.

Нехай сміється через раз
Осіннє сонце й небо плаче,
Люблю, обожнюю цей час,
Де сумно ворон кряче.

У жменю листя наберу,
Пущу за вітром, знов піймаю,
У дощ дрібненький забреду,
В туман позаглядаю.

Час сповільнив, немов, ходу,
Неначе в сні літаю,
Безумно осінь я люблю,
І, люблячи, страждаю.

09.11.2024.
Ганна Зубко