Піснями день
подобалось вітати,
Радіти цвітові
весняному в садах,
Усіх, усе любов’ю обіймати,
І небо, й хвилі в тихих берегах.

У душу смуток доля поселила,
Та закрутила буднями сім’ї,
Моя вся ніжність
в них осиротіла,
І всі роки посивіли мої.

Мороз по вікнах
погляд свій кидає,
Старанно віхола
стежини замела,
А старість згадує,
в минулому шукає
Ті почуття, мелодії, слова.

Знайшовши їх, сумуючи, радіє,
Та сподівань, надії в них нема,
Немов той день,
що заходом жевріє,
Всіма забута, кинута, одна.

03.01.2025.
Ганна Зубко