А спогади у нас у кожного свої.
Одні подарували посмішку,
другі нам розірвали сердце на шматки.
Є спогади, які ти міцно бережеш,
а є такі , що радий би забути.
Та цього вже не минути,
приходиться жити з ними завжди.
Спогади то як твоя історія,
які збираєш на протязі життя.

Серце тремтить, коли дума про тебе,
Ніколи не забуду твого посмішку,
Твої очі, що відбивають небеса,
У пам’яті вічно будуть жити.

Ти – моя доля, мій сон та надія,
Сумні речі й далекі мрії,
Що я ніколи не побачу,
Але з тобою в серці не забуду.

Спогади про наші зустрічі,
Промінь тепла й щастя в тих мить,
Закоханість, як вогонь,
За який я готовий пройти море й страх.

Ти моє щастя, моя велика насолода,
У житті – світлий промінь,
Я тебе ніколи не забуду,
Ти моє все, моє диво, моя доля.

• Твір:

  Пропала посмішка
  зимова білозуба,
  Неначе в тіні
  сірий стоїть день,
  Останнє листя
  вітер рве із дуба,
  Своїх сумних
  співаючи пісень.

  Вслухається могутній,
  білка скаче,
  У затишнім
  ховається дуплі,
  Ясен скрипить,
  чи стогне, може, плаче
  В спустіле поле
  поряд у ріллі.

  29.12.2023.

• Твір:

  Квітнуть у полі жовті квітки,
  Зеленню трави буяють,
  Вміло плетеш ти із квітів вінки,
  Що дивним світлом сіяють

  Мандруємо вдвох цим краєм давно
  Ти кажеш як тут красиво,
  Мені на усю цю красу все одно
  Для мене лиш ти справжнє диво

  Линеш ти легко, неначе мара
  Прекрасна, як квіти та трави,
  Наче утілилась в тобі весна,
  Ти сяєш у світлі заграви

  Даруєш усмішку ти всім,
  Кого зустрінеш по дорозі
  Чому даєш цей дар ти їм?
  Мені ж всміхнутись ти не в змозі

  У спробах звернути на себе увагу
  Утратив давно часу лік
  Здобув з цього я лиш зневагу
  Не звернеш ніколи свій погляд в мій бік.

  Та все ж за тобою я йду, куди б не пішла
  Несу твій тягар замість тебе
  Які б негаразди ти не знайшла
  Я радо прийму їх на себе

  Іду за тобою — навіки твій раб
  Не треба в житті мені інших зваб
  Уклав в твої руки своє я життя
  І душу свою кинув у забуття.