І знов думками та душею
У тім селі, де батьків двір,
Поспорю з слабкістю своєю
Й опинюсь там наперекір.

Низенько хаті поклонюся,
Широкій річці, берегам,
Не зразу посмішки торкнуся,
Дам перевагу я сльозам.

Останнім шансом скористаюсь,
Надіюсь, прийде він, буде…
Своїй наївності всміхаюсь, —
Час не вертає, що краде.

Очима згадую, цілую,
Не пропустити б щось, спішу…
Мрію, вигадую, сумую,
Себе обманюю, грішу.

31.01.2025.
Ганна Зубко