День за днем все іде, пролітає,
В невідомість тривожну веде,
Клен вже листя поволі скидає,
Недозріле іще, сумне.

Пригріває знов сонце,
зник вітер,
Походжає все жовтень двором,
Як прогнати журбу, де подіти?
Наче тінь, усе ходить слідом.

Забреду десь,
в тумані сховаюсь,
Під покровом нічним, уві сні…
Непомітно думкам посміхаюсь,
Усміхається сонце мені.

22.10.2024.
Ганна Зубко