В просторах дня в оковах ночі
Блукаю сам десь серед снів
Чого я хочу і не хочу
Чого не зміг і що зумів
Над чим я плачу чи сміюся
В чому безстрашний чи боюся
Чого навчаю я чи вчуся
Що я прийму чи відречуся
В полоні власних почуттів
Думки мов тіні йдуть за мною
В покорі знов тамую гнів
Життя моє тече рікою
І від народження за мною
Добро і зло десь за спиною
Ідуть невидимим конвоєм
Ведуть до вічного спокою
Мої рядки кошмарними тобі можливо показались,
Но я тільки свої почуття на чистий лист розписати захотів,
Всім зараз не просто в кожного біль своя,
Своїми недоладними віршами я думку донести хотів,
Нехай кожен в кому оберемок сліз,
На листі їм форму почуттів надасть.
Спустошеність, прокляття, втома.
Зʼїдає туга, що не вдома.
Втрати, біль, плач, гнітючий стогін.
Минулого рве душу спомин.
Завмерлий погляд у могили,
Крик в небо відбирає сили.
Апатія, зневіра, відчай,
Байдужість мармуру в обличчях.
Трагедія і руйнування,
Безжалісна вічність чекання.
Жах, паніка, безсилля, біг.
Від горя божевілля сміх.
Безповоротність, нескінченність,
Звичка, пірнання у буденність.
Майбутнього немає в мріях,
Минуле стерте чи в могилах.
Нерозуміння і безжалість.
Нерозсудливість і ненАвисть.
Мовчазна згода і протести.
На витривалість життя тести.
Геройство, стійкість і сміливість.
В сусідах боягузтво, підлість.
Нелюдяність, каліцтво, звірство.
В мить перетворене дитинство.
Жалість, душевність, теплота.
Відвертість душ і простота.
Терпіння, вірність, вдячність, щастя,
Хто вистояв і дочекався.
15-07-2023
Я зАмкнутий в собі, так званий фальшивий поет
Навіть на аматора не підхожу
Не читаю брехливих газет
Просто криві рядки на папері вивожу
Не ношу костюми від Дольче Габбана
Явно не швейцарський годинник на руці
Грошима до краю не забиті кармани
І давно не було посмішки на лиці
А Ти, а Ти зовсім інша, на ангела схожа
Таких як Ти не було, нема і не бУде
І як мені колись сказала одна перехожа
«Лиш та одна, з обличчям ангела, твої почуття знову розбуде»
В Твоїх очах відблискують зорі
Поруч з Тобою душа тліє від тепла
Тихий спокій, ніби відпочинок на морі
І сонце після дощу, на тих вулицях, де Ти пройшла
З розуму зводить один Твій дотик
І в погляді Твоєму ціла купа добра
Твоя посмішка, смертельний наркотик
І удари не в ритм, з під лівого ребра
Моя кімната пам’ятає запах Твоїх парфумів, до тепер
Від безвиході рву на собі волосся
По моїх венах струм, тисячі Ампер
Ти моя мрія, до якої навіть доторкнутись не вдалося
Вона стала його кроком досконалості
Системою пошуку можливих закономірностей
Координатою ділення на секунду зухвалості
Ймовірним дОбутком роздвоєння особистостей
Точним градусом тригонометричних функцій
Уривком із романів Енріха Ремарка
Його віршІ назвуть методом деструкцій
У котрих ніколи в кінці не стоятиме крапка
Вона знайде його серед фантастик Кінга
Поміж спогадів, давно з пам‘яті стертих
Нотою в тональностях пісень Стінга
У його віршАх, чомусь до сліз відвертих
Вона сприймЕ його почуття за аксіоми
Ще одним списком складних теорем
У цьому рівнянні всього одне невідоме
Котре для щирості стане значним тягарем
І це,майже, остання, здавалось би, осінь
Останнє застосування примітивних рим
Остання спроба промовити «досить»
Остання можливість залИшитись з ним
Ти станеш п‘ятдесят першим відтінком сірого
Додатковим терабайтом пам‘яті у підсвідомості
Секундною стрілкою годинника настільного
Дієвими ліками від психічної монотонності
Ти від тепер мій особистий психіатр
Моя муза для написання кожного вІрша
Причина сходити на виставу в театр
Особливим моментом, коли сміється душа
Я залИшу тебе серед важливих імен
У рандомному списку безглуздих дрібниць
Раптовим сигналом поліцейських сирен
Справжньою розгадкою моїх таємниць
Зіграні ролі - не по сценарію
І зовсім не підходить мінорний саундтрек
Почуття відправлю на відпочинок в Швейцарію
Поки не відчули повторно флешбек
Твоя постать на самотнім бульварі
Промокла під дощем до кісток
Нерви струною затягне Страдіварі
Всі мрії перетворивши в пісок
НЕ ГНІВАЙСЯ, ПРОСТИ
Як музою хоч мить якусь побути?
Та й чи змогла б на творчість надихать?
Зненацька аромат п'янкий вбихнути,
При цьо́му подих десь затамувать.
Це мрії лиш… Реальністю не стануть…
А може й стануть…треба лиш чекать.
Думками зможу у глибінь десь кануть
І словом, що торкнає, описать.
Чи зможе слово струн твої́х торкнутись?
Якби ж відчути кожную із них…
Не хочеться із ними розминутись…
Щоб голос серця шепотів й не стих.
І до грудей в обіймах притулитись,
Відчути ніжне і міцне плече,
В очей безодні з радістю втопитись…
І мрія хай ніку́ди не втече.
Розкрий мені, благаю, таємницю
Чи музою твоєю можу стать?
Чи я пізнаю душу-чарівницю?
Чи зможу насолоду скуштувать?
Не кваплю я тебе, не підганяю,
А відповідь ти серцем сповісти.
Не гнівайся за сказане, благаю…
І за відвертість ти мене прости.
24.03.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978066
напевно, що немає в цьому світі людини
котра б хоч раз по гострому лезу не йшла
є в природі прірви, гори, яри та долини
ну, як би вона мимо них пройшла
думаю, що немає серед нас також й тих
хто б ніколи та ні в чому щасливим не був
щастя - сукупність моментів великих і малих
хтось остаточно цього ще не збагнув
кожне життя колись гірчило, кожне й цвіло
ніхто - не виняток... Було в нас і те, і інше
то квітла в душі весна, то снігами її замело
бувало, жилось весело, бувало, й сумніше
людина має особистий спектр почуттів
звучать ті ж самі сім нот, але в кожного - свої
по-різному насичена гама душевних кольорів
у когось переважають яскраві, в інших - бліді
там, де зринають гострі й порожні слова
ніщо не говорить про ласку, повагу, любов
а в декого від гармонії аж крутиться голова
сумісні плани та зустрічі знову й знов
є індивідуальний, граничний поріг болю
власна глибина розчарувань та втрат
мрії, поняття про сім'ю й надії на долю
особистістно-людський вирішальний старт
пишеться реальне життя, а не його чорновик
радість і журба дають свої відчуття в серце
хтось вірно обрав шлях, а хтось зайшов у тупик
кожен тримає в руках доленосне весельце
дехто зовсім випадково сів не у свій вагон
не судилося... Дороги розійшлися нарізно
непривітним, холодним виглядав той перон
на якому востаннє прощалися слізно
та як би там не було, нам світить ясне сонечко
велика буря має, як початок, так і кінець
час уміло просіває всіх через ситечко
не з кожною людиною варто йти під вінець
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
Не звертай увагу на недоречні людські пересуди.
Хто знає, що було чи є зараз в оточенні Твоїм?
Чому від хвилювань і ридань аж тремтіли груди,
Коли вдаряли блискавки й линув сильний грім?
Хто не пережив негоду чи грозу, той і не зрозуміє,
Як може рватись душа на дрібнесенькі шматки.
Стороння уява пишними здогадками рясніє.
Декому подобається "перемивати чужі кістки".
Тепер все залежить від Тебе. Нічого не пояснюй.
Ти - жінка, особистість... Вставай... Далі йди...
Не проси допомоги. Твоя доля? Сама її й змінюй.
А люди? Хай вони доскладають ті легенди.
"Про Тебе говорять?" - Значить, Ти - попереду.
Якби ж була позаду, то ніхто б і не помітив.
"Зі всім справляєшся?" - Вмієш дати собі раду.
Просто воду, що Ти пила, трохи хтось скаламутив.
Не падай духом. У цьому вимірі - багато дверей.
Коли зачиняєш одні, зразу ж відчиняються інші.
Світ - повен справжніх несподіванок і лотерей.
Щось змінюють люди, але більше - у всевишші.
Вір у себе й Ти зі всім справишся! Прорвешся!
Крок за кроком торуй добрий, завтрашній день.
Все залежить від того, з ким надалі поведешся.
Іноді біля красивого дерева росте гнилий пень.
Так буває в сім'ї чи в оточенні різних людей.
Кожному - своє. Життя всім дасть добрий урок.
Подумай... Відразу не буде на все відповідей.
Йди назустріч новому дню! Роби перший крок!
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
ЗАКОХАЙСЯ У МЕНЕ ТИ ЗНОВУ
Закохайся у мене ти знову,
Та не в ту, яка бу́ла колись,
Розпочнімо душевну розмову,
Та таку, щоб бажання злили́сь.
Розпочнімо душевну розмову,
І прислухаймось ми до сердець,
Ра́зом щастя знайдімо підкову,
Де закоханих є острівець.
Ра́зом щастя знайдімо підкову,
Ніжно в руки її ми візьмім,
Покладім на росу світанкову,
Почуття назавжди́ збережім.
Покладім на росу світанкову,
І пройдімось удвох по росі,
Тую мить не забудьмо чудову,
Яка щастя несе в всій красі.
Тую мить не забудьмо чудову,
В таємниці її збережім,
Все робім по сердець наших зо́ву,
Ки́лим щастя собі простелім.
Все робім по сердець наших зо́ву,
Народімо нові́ почуття,
Закохайся у мене ти знову,
Це разо̂м пронесім крізь життя.
15.02.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 973935
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
