Якщо ти
вже кілька разів попрощався
з невтримним життям
але ще ні разу
не привітався
зі всеприсутньою
але не в кадрі
смерттю,
то тебе розчаровує ця невагома пауза
між першим і другою

Кінець світу все не настає
і весь твій набутий за життя практицизм
підштовхує
все ж якОсь
облаштовуватися
і на цьому полустАнку
раз кращого для тебе немає
серед цього вільного падіння в пустоту

Нових друзів
в цьому
мерзенновсемолОдшаючому світі
нема як і де
завОдити,
а старих
–
шия не повертається оглянутися,
а “єсть єщьо отвєржэнныє по той ілі іной прічінє…”

Раптом
у твоїх сірих буднях
випадково випаде «вікно»
в твому
геть забитому денному графіку
і ти
все ж
згадаєш
хоч щось добре
з нашого минулого
–
отоді ми могли б
ще
посидіти на лавці
біля Чумацького шляху,
яким несуться всі ті
хто нас вже далеко перегнав

Не гнівайся на мене,
повір,
я зробив все що міг
і в мене
як і все інше
так і нічого не вийшло.

І тільки тепер розумієш,
що
життя “якось по дєбільному напісано”