куля –
невидима крапка
літопису
буднів і свят
тятИва
націлена
в ніч
продовження космосу болю
ман мЕне тЕкел…
останьнійший надпис
на крайній стіні
в тіні
там
де стукає м’яко
однАково
пУльс
у скроні
цілОго життя
.
не углЕдить пастух
пасучИ
так висОко на скелях
без стЕжок
в пітьмі
у горішній безОдні
де тій тЕмряві крАй ?
.
остАньнійша спроба
немислиме
мислити
.
нІким
.
… раптом…
.
куля кривА
.
от же ж
.
курва
.
летіла тАк
.
низько
.
і ось
.
залишкОве життя
лиш
сміх-сміхом
тривА
.
пак онА
днись
булА
май так близько
.
на жаль
ще далеко
тО
–
поки
увиджу сім’ю
.
перестУплю
поріг свОй’ї хАти
.
тАм вже
сліз
гарячіших від куль
я не стримаю
–
в кОси утОплю твої
…
за пам ороч ли ві ї
ко си
т вої
…
у них
я
забУдну
на всЕ
оцЕ
не моЄ
що
дорОгов ку мні причепИлося
.
рАз
.
знімУ я з чолА
сего світу печать
–
чорні
його
окуляри
–
і
без нИх
все побАчу я
.
в’Явно
–
без полУди непрАвд
…
крива
та
куля
ще летИть
.
все ще
летИть
.
кривава
.
я її чекАю
.
+++