Життя моє
прожите й не прожите
По стежці смутку
й радощів іде,
Слізьми умите,
в посмішку сповите
Покірно вслід
за долею бреде.

Гуркіт грози вже,
майже, не лякає,
Чужі образи
душу не ятрять,
Осінь мені ще
стежку устеляє,,
Птахи над головою
ще летять.

Зі мною поряд
сонце й вітер з неба,
І синявою ділиться ріка,
Мені достатньо,
розкошів не треба,
Когось здивую,
та завжди така.

Із джерела щ
умиюся-нап'юся,
Погляд гойднеться
в вітру пелені,
В пташиний щебіт
тихо увіллюся,
Їм підспіваю,
А вони --- мені.

Всміхнуся квітам ---
в лузі їх багато,
Зеленим травам,
навіть бур'янам,
Вздовж берегом
пройдуся біля хати,
Своїм зітханням
шану їй віддам.

16.01.2024.