О літечко, літо,
тебе вже прожито,
Втомило жарою,
прощаю, прощай!
До іншого саду
вже двері відкрито,
Іди собі, літо, відпочивай.

Осінь остудить
землю спітнілу,
Перефарбує
й уяву мою,
В саду тім зірвати
руки не підніму,
До всього очима
лише прикиплю.

Впаде в поле зору
цікавий листочок,
Квітник поміняється,
сад не такий,
А річка тектиме
повз жовтий лісочок,
Не той буде вітер —
інший, різкий.

День стане коротший,
небо синіше,
Сонце надовше
піде на нічліг,
Щебіт притихне,
стане сумніше,
Вже переступить
осінь поріг.

Злетить в небо зграя,
осінь полише,
Сум приховає
у собі сльозу,
Вербою, березою
вітер сколише,
Заманить останню,
тихішу грозу.

Затягне туманом,
дощами полиє,
Нахмуриться небом —
буває й така,
До саду ворота
ширше відкриє
Осінь солодка,
осінь гірка.

31.08.2024.

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де ступали мої ноги босі.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Як не дивно, її не ховаю.

28.08.2024.