У шибку пташка стукала, просилась,
Шукало маму бідне пташеня...
Воно ж не розуміло, що творилось...
Не знала пташка, що прийшла війна ...

Вона собі в гніздечку грілась і дрімала,
Під маминим крилом так тепло їй було!
Їй мама колискову щебетала...
Але за мить горіло все, пекло.

Чад виїдав пташині оченята,
І крила попалив пекучий дим.
Шукала серед болю маму й тата,
Гніздечко рідне вже вогонь спалив....

Заплакало пташа, не знало, що робити,
Все почорніло, в небі гул страшний...
Куди пташині бідній полетіти?
Як їй матусю й батечка знайти?!

І прилетіла пташка до віконця,
Де мама з діточками навколішки сидять.
Вони, налякані, ховались не від сонця,
Вони здригнулися від вибухів ракет.

Тремтіли діти, сльози на щоках,
І серденько горить від розпачу та болю...
Лише матуся тулить анголят,
Дарує їм ще більше ніжності й любові.

І стали всі молитись до Марії,
До Господа, всіх ангелів святих.
"Врятуй нас, Боже, дай нам всім надію,
Що завтра ми прокинемось живі"!

І враз почула мама щебіт тихий,
Неначе пальчиком хтось стукав по вікні ...
Впустила мама пташку до родини -
То ніби знак був для їхньої сім'ї.

Полились сльози в мами, стало прикро
Їй за пташину, бо стала сирота.
Та в цю хвилину мама зрозуміла -
Що поки є надія - є життя.

Ми боремось, ми молимося разом,
Ми не здаємось, як і пташка не здалась.
Попри тривогу, вибухи і сльози
Вона матусю нову віднайшла.

Вже рік, як пташка у сім'ї зростає,
І всім дарує свій прекрасний спів.
Про свій рятунок пташка пам'ятає,
Її пісні - подяка замість слів ...

Ми віримо, надіємось, що скоро
Вже буде мир, закінчиться війна.
Тримаймося і довіряймо Богу,
Як та пташина, що рік тому
так боязко просилась до вікна...