І знову мова про пустоту піде та про серця в неї,
Спробуйте прикладіть руку до серця та відчуйте його стукіт,
Подумайте про простір як серце на нього реагує,
Що я хочу сказати то те що наші серця не просто хочуть існувати,
Вони хочуть жити творити свою історію,
Свій неперевершений малюнок,
Розфарбувати холодну та в'язку пустоту своїм життям,
Так прислухаймось до цього стукоту,
До цього стукоту в пустоті,
До наших з вами сердець.

Поки думка не пішла збережу її я,
Я писав вже про книгу цю і сон пустий,
А знаєте що єднає їх так Океан,
Наші сни це теж океан він такий же,
Намагається задовольнити свого глядача різнобарвними формами,
Но в суті він являє собою желеподібну масу яка намагається бути живою.
Цю думку я хотів залишити на пергаменті, навіть електроному.

Стільки навколо різних людей....
А я всеодно сама
Вся голова повна нових ідей
А в серці одна пустота
І хочеться дуже багато сказати
Та з часом до мене дійшло
Нікому це окрім мене не треба
Усім завжди всеодно
І як би сильно мені не хотілось
Ділитися з кимось усим
Я завжди сама, так просто зложилось
Лишилось змиритися з цим