Сьогодні вранці з праці йшла.
Та проводжав мене додому,
Чудовий спів пташок.
Так голосно співали у ранковій тиші.
Від співу того, так стало тепло на душі.
Якби могли їх спів зрозуміти?
Про що та пісня їх була.
Про що вони так голосно співали?
Напевно зранку привіталися вони.
Напевно сни свої розповідали.
Або ж новинами ділилися вони.
Хоч і від втоми було тяжко йти.
Та моя душа із ними співала.
Доброго ранку,
завітало сонечко у моє віконечко.
– Що, ти одягнеш сьогодні? –
Спитало воно.
– ,, Життя !” відповіла я
– І каву зробила? І пісню улюблену
включила? спитало сонечко мене
– ,, Так !!! Адже я вихідна і нехай весь світ почекає”
Кава , пісня, сонечко, життя
і в ньому Я.
Мелодія грає, як пісня співає,
Лине вона, мов ріка, що весело текла.
Серця дзвенить, мов дзвіночок в долині,
У ній промінь світла, як в мандрівці сонця зійде.
Кожна нота — ніби краплина роси,
В долонях вечора, коли зорі розцвіли.
Вітер легко носить її пісню далеко,
Де серце сумує або радіє веселко.
Та мелодія — це не лише слова,
В ній живе душа, що залишає світла.
Танцюють чарівно зорі на небі,
Під мелодію, як нічний вальс гребіні.
Нехай лине вона, як вільний птах,
У серцях людей, мов світанковий блакить.
Мелодія грає, пісня в серці лунає,
І вічність тут каже: “Любов — вона жива!”
У світі зірок, де небо безмежне,
Жив маленький принц, в дивних країнах вічних.
Його серце було мов зірка величезна,
Та в очах його світ казковий, без меж.
Маленький принц плигав від планети до планети,
Де зустрічав дивовижних істот і друзів.
Він несе у своєму серці мудрість безсмертну,
Що розкривала таємниці, невідомі всім.
На планетах він вивчав любов і добро,
Розумів, що справжнє багатство в душах.
Маленький принц навчався крізь сльози та сміх,
Його пісня лунала, як дзвінкий ліхтар.
Очі його були як вікна у світ,
Де світло душі світило, невичерпне.
Маленький принц, несучи в своєму серці поклик,
Залишав сліди на кожній зірці, що мерехтіла.
Так пливе його пісня, як вітер весняний,
Доторкаючись до сердець, як квітка до світла.
Маленький принц — мрія, вогник найсвітліший,
Його пісня лунає, ваблячи у світ таємничий.
В дзеркалі часу мудрість народу блищить,
Слова, як вічність, в серцях наших звучать.
Народна мудрість, немов весняний дзвін,
Розкриває дорогу, щоб жити, щоб рости.
На полотні віку вишиває кожна літа,
Слова, як насіння, в душі посівають світло.
Літопис життя, в народному розмові,
Зберігається мудрість, як священна книга.
“Що посієш, те й пожнеш”, – каже народна мова,
Справедливість у словах, як весняна злата.
З думкою “не кради і не лізь в чужий мед”,
Мудрість народу мов торжество доброти світ.
“Хто в доброму – тому й відгукне світ” – вказівка,
Серце людське мудрістю плететься в вікову ладан.
Слова народної мудрості, ніби вірний світ,
Освітлюють шлях, щоб іти із вірою вперед.
Так нехай лунає мудрість у пісні вечірній,
Нехай слово народу – як вітер весняний.
Мудрість народу, мов вода в джерелі кришталевім,
Нехай живе в серці, світить дорогою вперед.
У яскравому світлі ранку, коли зорі весняні,
Звучить ніжна пісня про матір, в серці безмежному, у душі таємній.
Мамині руки – пристань для безтурботних снів,
Її посмішка – світло, що радіє , як веселий пташиний спів.
В очах її тепло, наче сонця весняного промінь,
Материнське серце – фортеця, де любові великий запас.
Пісня про маму – як мелодія найніжніша,
Що лине у серці, вдягаючи душу в кохання вічне.
Важкість дня вона переносить легко, як вітерець,
Мамин голос – найпрекрасніший, найтепліший вінець .
В ній любов безмежна, ніжність і розуміння,
Пісня про маму – музика, ллється з життєвого джерела.
Нехай лине ця пісня, ніби дзвін кришталевий,
Про материнську любов, що в серці вічно незмінна.
Співаємо разом, мов квіти весняні в полі,
Пісню про маму, найпрекрасніший скарб усіх часів.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
