Не до зими ми готувались,
До обстрілів ракетних.
І ось сезон вже розпочався.
Обстріл іде щоденно.

Ракет зростає складність льоту,
Країною блукають.
Та ціль така, як і була -
Військові і блекаут.

Щодня міста різні страждають.
Щодня є руйнування.
Щодня поранені, загиблі,
Десь світла вимикання.

Стріляють масово, та в нас
Вже звичка до війни.
Посеред дня не памʼятаємо,
Стріляли в нас коли.

І, навіть, вибухи вночі
Вже не справляють враження:
Почули, прокляли росію,
І з снами на побачення.

Приреченість жити під горем
Байдужістю покрито.
Війна - буденність, й обстрілом
В нас це вже не змінити…

23-09-2023

Стоїть з червоними очами…
«Немає більш моїх сусідів…
Бабуся, дочка два онука…
Нижче… там батько з сином… жили…
Дочка із мамою… немає…
Там молода сімʼя… немає
Дитині пощастило тільки,
Бо у бабусі ночувала…
Тільки увечері всіх бачив…
Всі один одного ми знали…
Ми тут з початку жили разом…
Їх більш немає… повбивало…»
Стоїть кляне він росіян -
«Людей би тільки їм убити…», -
Не зводячи очей з підʼїзду,
Де вчора ще всі були живи…

У той же день, та у Донецьку
Обстріл відбувся центра міста.
Загиблі діти і дорослі,
Згорів автобус там на місці.
І ті ж слова прокляття ллються,
З Донецька у бік України…
Два дуже симетричні обстріли,
Здається, автор їх єдиний...

Було раніше так з Дніпром,
Коли в підʼїзд поцілили,
Теж був обстріляний Донецьк,
І мирні там загинули.
Схиляюсь більше все і більше,
Щоб виправдати смерть людей,
Вбивають у Донецьку мирних
Для відповідних статей тем.
Щоб не жаліли вбитих в Умані,
Вбили в Донецьку теж людей.
Схиляюсь росіяни автори
У двох містах вбиства дітей.

Країну рвуть із двох сторін
Горем, взаємним звинуваченням.
Крізь сльози, сум й ненАвисть
Наноситься ураження.
Щоб і не думали жаліти,
Щоб жага помсти розʼїдала,
З середини душі ненАвисть
Щоб Україну розділяла.

Скорбота бо всі з України.
Ми всі втомилися від горя.
І в Умані, і у Донецьку

29-04-2023