Я прочитаю твої вірші по губам,
так вони звучать соковито.
А сердце додасть свій ритм,
який сховався поміж рядків.
Твої вірші, кожне слово,
торкається мене і в мені живе.
Таке відчуття , що в них завжди
поруч я.
Твої вірші – то Ти , то Я!
Ніби ми віршова сім’я.

Життя змінило свої темп і ритм,
Природа вносить певні корективи,
Лише кохання має свій незмінний алгоритм:
Завжди шалене та сміливе.

Не того кольору дощі ідуть,
Морози в квітні нормою вважаються,
Хиткими нерви кожну мить стають,
Та віра кам’яною залишається.

• Твір:

  У селі, де димить трудовий вогонь,
  Де вітер шепоче стежкою полотна.
  Життя пливе, мов весняний потік,
  В селі, де серце в кожному домі.

  Ранок прокидає село весняним світлом,
  Свіжість роси ллється на зелені поля.
  Бджоли в саду працюють над квітучими лугами,
  В селі прокидається новий день.

  Світяться дахи під сонячним промінням,
  В теплій обійми село прокидається в танці.
  Працьовиті руки творять дива на землі,
  В селі життя пливе, немов ріка весняна.

  Очі старця оглядаються в поле золоте,
  Спогади ллють, мов вітри на відкритому морі.
  Молодь росте, ніби тендітна калина,
  В селі, де душа має свій власний вірш.

  Співає соловей на верхів'ї старовинної церкви,
  Кожна нота – як дзвінок в серці землі.
  В селі, де кожна оселя – свята сторінка,
  Життя пливе, немов ріка весняна.

  Спільна паства пасеться на зеленому лугу,
  Діти сміються, граючи в старому дворі.
  Село, як весняна казка, розцвітає,
  Життя тече, наче мудра пісня.

  І коли заходить сонце за хмарами,
  Село вкривається нічною тишею.
  Але в домах запалюється світло,
  В селі завжди живе своє власне світло.

  Так продовжується весняний вальс,
  Село, мов поетичний ритм, б'ється в грудях.
  І в кожному серці лунає таємничий гомін,
  Село — це життя, неповторна мелодія.