• Твір:

  У шибку пташка стукала, просилась,
  Шукало маму бідне пташеня...
  Воно ж не розуміло, що творилось...
  Не знала пташка, що прийшла війна ...

  Вона собі в гніздечку грілась і дрімала,
  Під маминим крилом так тепло їй було!
  Їй мама колискову щебетала...
  Але за мить горіло все, пекло.

  Чад виїдав пташині оченята,
  І крила попалив пекучий дим.
  Шукала серед болю маму й тата,
  Гніздечко рідне вже вогонь спалив....

  Заплакало пташа, не знало, що робити,
  Все почорніло, в небі гул страшний...
  Куди пташині бідній полетіти?
  Як їй матусю й батечка знайти?!

  І прилетіла пташка до віконця,
  Де мама з діточками навколішки сидять.
  Вони, налякані, ховались не від сонця,
  Вони здригнулися від вибухів ракет.

  Тремтіли діти, сльози на щоках,
  І серденько горить від розпачу та болю...
  Лише матуся тулить анголят,
  Дарує їм ще більше ніжності й любові.

  І стали всі молитись до Марії,
  До Господа, всіх ангелів святих.
  "Врятуй нас, Боже, дай нам всім надію,
  Що завтра ми прокинемось живі"!

  І враз почула мама щебіт тихий,
  Неначе пальчиком хтось стукав по вікні ...
  Впустила мама пташку до родини -
  То ніби знак був для їхньої сім'ї.

  Полились сльози в мами, стало прикро
  Їй за пташину, бо стала сирота.
  Та в цю хвилину мама зрозуміла -
  Що поки є надія - є життя.

  Ми боремось, ми молимося разом,
  Ми не здаємось, як і пташка не здалась.
  Попри тривогу, вибухи і сльози
  Вона матусю нову віднайшла.

  Вже рік, як пташка у сім'ї зростає,
  І всім дарує свій прекрасний спів.
  Про свій рятунок пташка пам'ятає,
  Її пісні - подяка замість слів ...

  Ми віримо, надіємось, що скоро
  Вже буде мир, закінчиться війна.
  Тримаймося і довіряймо Богу,
  Як та пташина, що рік тому
  так боязко просилась до вікна...

• Твір:

  "Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
  Видно, хоч голки збирай..."
  Спи, моя внученько. Спи, моя рідная.
  Часи - тривожні... Скоріш засинай.

  Вже небо - хмарнеє... Ворони - чорнії...
  Спатки спокійно Тобі не дають.
  Вставай, моя любая. Зі мною і з мамою
  Поїдемо в дальнюю путь.

  "Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
  Видно, хоч голки збирай..."
  Колеса вистукують... Пора - вечірняя.
  Ми вже - у потязі... Татка згадай.

  Тобі посміхаємось, а сльози котяться.
  Як тяжко лишати свій край
  Та Україною війна вогнем множиться...
  Краще про це Ти не знай.

  "Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
  Видно, хоч голки збирай..."
  Краків - чудовий... Польща - прекрасная.
  Серця - в Україні! Ти знай!

  Під цю гарну пісеньку знов засинаєш.
  В Тобі, моє серденько, розраду маю.
  Ти ще - малесенька. Мало що знаєш.
  Співаю Тобі вже в чужому краю.

  "Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
  Видно, хоч голки збирай..."
  Сльоза скотилася... Україна нам - рідная!
  Про отчую землю й Ти пам'ятай.

  Набрав свій ритм потяг. Нічка - безсонная.
  Внучечка й донечка - навпроти очей.
  Діти... Родина... Сторона рідная...
  Скільки ж не спала за них я ночей?!

  Знайомий вокзал... Перон... Ми - у Києві.
  Ти - знову з татом і з мамою теж...
  Дивлюся я в очі дочці і синові.
  Люблю Україну й українців без меж!

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Зашелестиш, заграєш, задзвениш!
Заголосивши криком винятковим,
Луною понад світом пролетиш,
Моя предивна милозвучна мово!

Церковним дзвоном прозвучиш в віках,
Зі слів своїх заплівши вишиванку,
З душі неспокій проженеш і страх,
Як сонце морок гонить на світанку.

В житті моїм лунатимеш завжди!
Святинею засяєш понад світом!
В благословенні у щодень прийди,
Й сліди залиш у серці алфавітом.

Вдихаю кожне слово, мов нектар,
І слухаю, як музику весняну.
Тобі кладу я серце на вівтар:
Не зраджу, говорить не перестану!

О мово рідна, роду джерело!
Одвічний струмінь, сило життєдайна!
Могутня, наче ангела крило,
Неначе сонця промені осяйна!

Юлія Посполіта Левченко