День змучив втомою, іду,
Ховаюсь в темінь ночі,
Де відпочину, де посплю,
Перепочинуть очі.

І знову ранок збадьорИть,
День в клопоти загорне,
А час іде, а час не спить,
Все в ньому однотонне.

Чогось нового б, прагну змін,
Життя чимсь наситИти,
Що залишилися, ті дні
Для себе посвятити.

Щоб не було у них журби,
Щоб сонце посміхалось,
Щоб були сили десь іти,
Ногам щоб не спіткалось.

У різну пору щоб стежки
Звивалися, стелились,
В рожевість заходу зайти,
Де верби похилились…

Усе витаю поміж хмар,
Вже мушу опуститись,
Та знову братися до справ,
Щоб з втомою зустрітись.

20.03.2025.
Ганна Зубко