Чомусь сумні очі у світлої ночі,
Тихесенько сходить туман...
Чомусь кричать сови,
А може все просто:
Осінній, тужливий роман...
Омана чарує…кругом невагомість…
Можливо, придуманий світ?..
Там дивне тремтіння і кожної миті
Знов серце зрадливо бренить.
Вона заблукала у власному полі:
Цнотлива, дівоча душа…
Її ніжний трепет і віра у долю -
Вже стежку свою віднайшла!
Чарівні пташки над волоссям літали,
Проводили шляхом, крізь сон…
Там дивні квітки в ароматі сіяли,
З вітрами неслись в унісон...
А може кохання її наздогнало?
Розгублена думка вела…
Зненацька обличчя любов розпізнала,
Є відповідь, взнала вона!
Її освітило яскраве знамення:
Вирує в душі краса…
Чи сон, чи дурман - відчуває натхнення!
Прекрасна на серці Весна!