Меланхолійна осінь візьме свій мольберт І золотими барвами заповнить простір, Залишить після себе на десерт Заплутані думки й холодну постіль. Давні образи, зради і тривога — Все вирина зі спогадів свавільно. У кожного своя складна дорога, Хтось раб минулого, а хтось від нього вільний. У кожного свої є болі й муки: Когось з середини все точить підлий рак, Хто зраду пережив, а хто розлуку. Все ж кожен з нас, по суті, неборак. А в осені є свій простий закон, Є істина, яку важливо знати: Щасливий той, хто на світі не сам-один, Щасливий той, хто має кого обійняти.
Жовтень, 2021
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А знаєш, так буває: Думки у голові кричать, Серце з грудей вилітає, Губи німіють і мовчать. А знаєш, іноді трапляється: Очі в очі, у них печаль. В минулому залишились дівочі Страждання від кохання, їх не жаль. Колись були прогулянки нічні, Розмови про буденне і високе. Глибокою зимою, в січні, Коротка сукня і рожеві щоки. Залишились позаду давні друзі, Всі розійшлися різними шляхами. А час летить, немов по злітній смузі, Із нашими чеснотами й гріхами.
Серпень, 2021
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
На два чорно білі полотна поділений світ. І кожен своє полотно по життю оберає. Нитками подій розшиваєм собі полотно, І вузлики ниток розлючено розтягаєм. Полотна в нас різні по розміру і довжені, Відтінки у кожного також свої особисті. І люди мов нитки то завжди одні, То в купку побраті,мов буси в намисті.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Розвіявши мряку сонця не побачиш. В загубленім саді немає дерев. Якщо не кохаєш, зраду не пробачиш І не воскресити того хто помер. Простужену душу ” пробач”, не лікує. Упертість не всюди нам може здатись. Утомлений погляд з-під вій не дарують. Зібравшись із силами просто всміхнись.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
напевно, що немає в цьому світі людини котра б хоч раз по гострому лезу не йшла є в природі прірви, гори, яри та долини ну, як би вона мимо них пройшла
думаю, що немає серед нас також й тих хто б ніколи та ні в чому щасливим не був щастя - сукупність моментів великих і малих хтось остаточно цього ще не збагнув
кожне життя колись гірчило, кожне й цвіло ніхто - не виняток... Було в нас і те, і інше то квітла в душі весна, то снігами її замело бувало, жилось весело, бувало, й сумніше
людина має особистий спектр почуттів звучать ті ж самі сім нот, але в кожного - свої по-різному насичена гама душевних кольорів у когось переважають яскраві, в інших - бліді
там, де зринають гострі й порожні слова ніщо не говорить про ласку, повагу, любов а в декого від гармонії аж крутиться голова сумісні плани та зустрічі знову й знов
є індивідуальний, граничний поріг болю власна глибина розчарувань та втрат мрії, поняття про сім'ю й надії на долю особистістно-людський вирішальний старт
пишеться реальне життя, а не його чорновик радість і журба дають свої відчуття в серце хтось вірно обрав шлях, а хтось зайшов у тупик кожен тримає в руках доленосне весельце
дехто зовсім випадково сів не у свій вагон не судилося... Дороги розійшлися нарізно непривітним, холодним виглядав той перон на якому востаннє прощалися слізно
та як би там не було, нам світить ясне сонечко велика буря має, як початок, так і кінець час уміло просіває всіх через ситечко не з кожною людиною варто йти під вінець
змалечку й до нині люблю поезію як ковточок свіжого, чистого повітря тонко відчуваю її тембр, мелодію з нею збагачується думок палітра
в своїх віршах, як ніде, відкритися можу розмовляти, радіти, журитись душу коханням і розлукою розтривожу зумію гірко ридати й дзвінко сміятись
з одного слова народжується вірш з відбірної зернини зростає колос з першої людини починається марш спів окремої птахи всьому лісу дає голос
рядки поезії змістом наповнюють душу букви в словах сплітають рядочки вслухаюсь в себе, спинитись мушу розмотую безмежних думок клубочки
коли сум осідлає струни найтонші і серце оповиє неймовірна туга згадаю про рими, вкладу їх у вірші ними вилікуюсь від духовного недуга
а коли мені радісно в житті буде та захочеться з кимось цим поділитись в віршованих рядочках радість прибуде в них найкраще зможу віддзеркалитись
в часи сірої буденності і воєнних тривог для підняття духу боротьби вибрала поезію нею з цілим світом веду діалог погоджуюсь, протестую, висловлюю позицію
в поетичних рядочках - неймовірна сила війна і мир, любов і зрада, вогонь і вода поезія змінює планету через слова - вітрила бути причетною до неї - блаженна насолода
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
ВоєнніЗбройні Сили України – воїни світла, честі, добра
Збройні Сили України – воїни світла, честі, добра
Нічого страшнішого, ніж агресія і жорстока війна, В сучасному суспільстві ще не придумав ніхто. Яка в них - суть і логіка? В чому - людська істина? В цій жахливій м'ясорубці може згинути будь-хто.
Хто люто вбиває мирних людей на їх рідній землі, Навік буде проклятий ними до сьомого коліна. "Вбивці" - ця чорна мітка закарбована на їх чолі. Народна пам'ять - вічна, досконала й нетлінна.
Російсько-українська війна гірчить полинами... Пахне несамовитим горем, розрухою й смертю. росіяни, неначе гадюки, розповзлись поміж нами. Стали смертельною отрутою, журбою, напастю.
Траурні церемонії в селах і містах... Чорні хустини... Кращих із кращих синів і доньок втрачає Україна. По зраненій землі нескінченно пливуть домовини. Хай кане в провалля та "дружба" російська зміїна!
Збройні Сили України - воїни світла, честі, добра. Їм не потрібно чужого. Боронять наше, рідне, своє. Постать українського захисника - мужня, хоробра. Любов до Батьківщини - найсвятіше, що в них є.
Зі столичного Майдану Незалежності лине біль. Народ та армія - єдині в час воєнної смути, журби. Клянуться захистити землю від зла та божевіль. В Збройних Силах України служать вірні дочки, сини.
рашистам не зрозуміти українську ментальність. Вшановуємо захисників живими та мертвими. Стоїмо перед ними на колінах і це - реальність. Солдати та їхнє керівництво в час війни є рівними.
Ви погляньте в очі генералу Валерію Залужному... Прочитайте в них невимовний сум, тугу, вдячність. Генеральської мудрості треба вчитися кожному. Нам є на кого рівнятися! Так виглядає людяність.
Своїх загиблих московити в крематоріях спалюють. Добивають на полі бою та дико самознищуються. Аморальні люди. На очах світу себе знеславлюють. Після смерті, поранень від своїх вояк відхрещуються.
Наша нація - добра, мудра і в мирний, і в воєнний час. Промінь гідності, патріотизму іскриться в очах. Вже ніколи і нізащо московитам не перемогти нас, скільки б не пролилося сліз за Героями при свічах...
Бурлить синє море... Розгойдує хвилі. То здіймає їх вгору, то різко кидає вниз. Невпинно пробігають роки, сердечку милі. Вальсують в таночку, як морський бриз.
Ніхто і ніколи не вгадає, куди дме цей вітер. Якої він сили, що, кому й коли затанцює. Підбираю слова свої з найдобірніших літер Та він все-одно вже мене не почує.
Людське життя - таємниче, наче бездонне море. Доки не пірнеш у нього, то й глибини не взнаєш. Зустрінеш тут все: і щастя, й любов, і велике горе. Ти в нім живеш, а не зі сторони споглядаєш.
Пропливає наш човник по бурхливому морю. Стрімкі вітрила здіймаються супроти вітру. То в гарну й погожу днину, то в несамовиту бурю Заносить й доленьку людини нехитру.
Десь вдалині схлипує й гірко плаче бандура. Поруч веселі нотки заводить щаслива скрипка. Щомиті старанно пишеться життя партитура. Визначається суть, за щось чи за когось зачіпка.
Сплітаються роздуми в сріблясте волосся. Розум із досвідом набирає найвищу висоту. З віком, людина - немов добірне, зріле колосся. Має вичерпні відповіді й сприймає все на льоту.
Обережно бере в умілі руки тоненький пензлик. Частину життя, що залишилась, домальовує ним. Сприймає майбутнє, як новий, очікуваний виклик. Те, що було в неї досі, розвіялось в полі, мов дим.
