Полонез на клавішах грала весна
Лилась рапсодія прозоро-чиста,
Весна не знала, що прийде війна
Буде недоречною її врочистість.
Вона ішла і розсипала квіти
То тут, то там край дороги...
А десь в підвалах ридали діти
І повітряні лунали тривоги.
І стихало все... Заплакала весна
Вокзалами розлук і криком болю.
Вона зрозуміла, що прийшла війна...
І ридала весна по неволі...

Хочу обнять, но пустота,
Хочу прижаться - нет тебя…
Поговорить… но тишина,
Рядом не ты - рядом война…

Жизнь порознь, что не нами создана.
Сердце болит будто разорвано.
Тоской пропитанный насквозь,
Как испытание любовь.

Губы облизывают воздух,
Чрез телефон лишь слышишь голос.
И сам себе уже чужой.
Жизнь такова рядом с войной.

Жизнь порознь, что не нами создана.
Сердце болит будто разорвано.
Тоской пропитанный насквозь,
Как испытание любовь.

Любовь дана разлуке карой.
Мечтаешь о воспоминаниях,
В которых вместе ты и я…
Рядом война и нет тебя…

Жизнь порознь, что не нами создана.
Сердце болит будто разорвано.
Тоской пропитанный насквозь,
Как испытание любовь.

31-01-2023

Война привычкой делает разлуку,
Связь близких страхом разрывая,
Тоской и одиночеством
Жизнь подло наполняя.

Чужим становится родное,
Цветёт спор о внимании.
Былая близость утопает
В недопонимании.

Жизнь прошлая объединяет
Надеждой возвращения
И общее мечтание
О воссоединении.

22-10-2022

«Не повернусь» - вона сказала -
«Залишусь за кордоном.
Хочу спокійно зараз жити,
А не чекати згодом.

Дитина буде тут, зі мною.
Побачиш, коли зможеш.
Так, іншого собі знайшла.
Нічого не поробиш.

Так не можливо.
Майже рік я тут на самоті.
Спільним назвати це життя
То неможливо, ні!

Ти долю сам таку обрав.
Казала - не іди.
Але пішов все ж воювати.
Сам вирішив все ти.»

Він мовчки вислухав її
І слухавку поклав.
Що буде так все відбуватись,
Ніяк він не чекав.

Всі живи, але загубив
Сім’ю він і себе.
Війна життя сенс відібрала.
Минуле вбито все.

Світ перекинувся для нього.
Навіщо воювати?
Насамперед свою сім’ю
На фронт йшов захищати…

Його до тями привели:
«Дитина, є дитина!…
Вона твоя є кров і плоть,
Не зрадить, як дружина.

Маєш її побачити,
Все розказати їй.
Заради неї виживай,
Для неї йди у бій!..»

Він схаменувся:
«Так, дитина! Для неї маю жити!
Що й як так сталось, відбулось,
Їй маю пояснити.»

Він став до бою.
Та не може загоїться ця рана,
Бо та, закінчена розмова,
Ще в голові триває.

Він щось кричить… Відповідає…
Пояснює… вблагає…
Психує… сварить… знов вблагає…
І слухавку кидає…

І знов доводить щось своє,
Її про щось питає…
Розмову в голові його
Війна перериває…

***

Яка ж війна клята падлюка!
Руйнівниця життя.
Не тільки куля, а й розлука
В ній холодить серця…

14-01-2023