Все — верби, річка, береги
Байдужістю стрічає,
Зілля, калини не знайти,
Де Снивода — зростає.

І неважлива та пора,
Чи літня, чи зимова,
Хвилі такі ж, така вода,
Не та краса річко’ва.

У порівнянні всякий раз
Мій погляд все блукає,
Хоч розлучив давно вже час —
Душа не відпускає.

В далекі рветься береги,
Де слід колись лишила,
Іде, відшукує стежки,
На кладку вже ступила.

У плескіт хвиль, верби’ гілля,
До гаю, до калини…
Душею там блукаю я
Щомиті, щогодини.

22.01.2024.