Життя життя роки минають У душах вогнища палають У вирій мрії відлітають Чорти чортами поганяють Та вперто люди в життя грають Життя на біс не проживемо Завжди чогось чи когось ждемо Життя реальність а не демо Життя життя у ньому суть Одні приходять інші йдуть Одні над іншими панують Ті змарнували ті цінують Життя життя важкі уроки В житті відміряно нам роки Життя то святість і пороки І так живем на зло вітрам Хтось любить дім хтось любить храм Роки шалено проминають У вирій мрії відлітають У душах вогнища палають Чорти чортами поганяють…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Колись дістанеш із шухляди Фото ти моє. Згадаєш, прожиті роки. Згадаєш сміх і сльози мої, бо ніколи тобі їх не забути. Згадаєш посмішку і яскравий сміх. І в серці твоєму цей спогад Лиш біллю озветься. І тільки з часом зрозумієш ти, що ті роки для тебе Щастям лиш були.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А я тебе впізнаю, по твоїй ході. А я тебе впізнаю, по голосу дзвінкому. А я тебе впізнаю, хоть і пройдуть роки. А я тебе впізнаю, хоть будемо ми вже не молоді. А я тебе впізнаю, хоть і буде сивою голова. А я тебе впізнаю, бо сердце тебе не забуває. А я тебе впізнаю, бо голос твій в вухах тримаю. А я тебе впізнаю, бо душа ще все пам’ятає. А я тебе впізнаю….
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Так минають роки́ і птахами несу́ться у вирій, По собі́ залишають усюди відбитки-сліди, Дуже швидко летять, хоч насправді вони всі безкрилі, І спливають хутчіш найбистрішої в річці води́.
Так минають роки́, й озирнутись, бува, не встигаєм, Лиш відчутно чому́сь помах їхнього па́сма-крила́, Кожен з них у думках, мов сторі́нки альбому, гортаєм, Але жодного з них не забрати із сво́го чола́.
Так минають роки́ і лиш досвіду нам додається, Але жодного з них ми не можем вернути назад, І ніко́трий із них двічі з нами життям не пройде́ться, Й відчуваєм в душі неймовірний життя літопад.
Так минають роки́ і гаптують життєві стежини, Залишають на них навіть по́значки за́вжди якісь, Що яскраво горять, мов багряні осінні жоржини, Та ще й кожен із них має в со́бі невидиму вісь.
Так минають роки́ і симфонію грають і грають, А відлуння її ні на мить у душі́ не стиха́, Сьому ноту, як шлейф, в дні останні вони розкривають, Аромат від життя, наче в чашу, у душу вдиха́.
Так минають роки́ і нічо́го не можем зробити, Є бажання із ними у молодість, юність майнуть, Мов кохання життя, ми не можемо їх розлюбити, Лиш в обі́йми до них нам під силу з любов’ю пірнуть.
Так минають роки́ і кружляють із нами у танці, Кожен з них залюбки нас веде на життєвий паркет, Шаленієм на нім, наче в пристрасті вірні коханці, І під зорями слухаєм кожен із їхніх сонет.
Так минають роки́ і на місці вони не тупцюють, Наче красені-коні галопом несуться кудись, І малюнок життя шедевральний щоразу малюють, Після того самі́, наче пісня, здіймаються в вись.
