де були сотні обіцянок,
тепер — прокляття без вагань.
життя, скажу, таки цікаве:
не зрозуміти цих змагань.

не треба мені зла бажати —
слова вертаються, як гра,
яка не зможе врятувати,
як воду, що тече з відра.

не кличте хворою, прошу я,
мій суд — це Бог, не язики.
і правда там, де я, ночує –
і в правді пишуться рядки.

мастили словом як повидлом,
і повторяли: “ти повір”.
усе таємне стало видно,
і без повтору цей ефір.

і хай сміються мені в спину,
і шепчуть нишком — “не така”.
я маю тишу, маю силу,
яка в мовчанні проростá.

05:11, 25/12/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)