З дитинства мама нам співала колискову,
Де "ходить сон коло вікон" і так щодня!
Просила мама вчити рідну мову,
Бо то є серце наше, то душа.

"У слові рідному нема кордонів, меж,
Воно мов сад весною розквітає.
Поки його коріння бережеш,
То й доти ти біди в житті не знаєш."

Так мама завжди говорила нам
І шанувати материнське слово вчила.
Сьогодні бачимо, що там прийшла біда,
Де рідне слово люди загубили.

Забули українці, що нема
Без мови роду, як без неба сонця.
Бо слово рідне - то радість і журба,
Але журба - то рідна, українська.

На мові рідній щебечуть солов'ї,
І пишуться вірші, казки, романи.
Вкраїнським словом захоплюється світ,
Бо то є рідне слово Роксолани.

Із рідним словом йшов козак у бій,
Із рідним словом повертався з бою.
На ріднім слові він прощав, любив,
За рідне слово він вмирав у полі.

А зараз... вже нема ціни
І слову рідному, і мові солов'їній.
Життя на фронті віддають сини,
Щоб чути "Ще не вмерла України!".

І поки буде рідна наша мова
Звучати й линути як пісня без кінця,
То буде жити й рідна Україна,
Бо в мові - сила, перемога й життя!