Село моє, неначе рай, Ось там колись шумів зелений гай, Русалки біля озера жили, сміялись, танцювали, До смерті людину, подейкують, залоскотали.
А там, де колоситься золота пшениця І тамує спрагу холодна вода із криниці, Де сонце ввечері заходить за небокрай, — Там пісня солов’їна рідного села лунає…
У полі, де маки цвітуть яскраво-червоні, На пасовищах пасуться воронії коні, Там воля гуляє, мавки співають, Спекотне літо вони прославляють.
Було колись — село губилося в піснях, Тепер квітне лише в моїх словах. Було колись — співали вечорами Дівчата з парубками…
Минулося. Зостався спомин. І слави невеликого села відгомін. За музику тепер жива природа, Що співає оду незайманій свободі…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Легенду я чула колись ще малою, Про край де літа ластівки над горою. Де води несуться й співа водограї, В ланах серед жита зайців живуть зграї. Там край де немає ні горя,ні лиха. Де завше погода погожа і тиха. Там спів солов’їний весь день не стихає. Й здавалося б зла в тому місці немає. Та хмар сизих вітром нагнало так тихо, мов хвилею чорною прийшло в край той лихо. Вітрами розлючено билось об скали, Рівняло з землею лани із полями. Куйовдило гриви зеленом лісам, Й молитви воздались тоді небесам. Усе живе впало немов на коліна, Й просило рятунку в лихую годину. Зібралось до купи і в битву вступило, І тихо молитви свої говорило. Легенда – історія тиха забута, Рядками сторінки у книжку прикута. Легенду в дитинстві мені розказала Людина,що в краї молитви казала.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ой, не легко на чужині доленьки шукати, Та не має мого дому,ніде й померти. Ніде душу прихилити,ніде одпочити, У чужому краї рабом у панів служити. Дім мій ділить і шматує влада на кусочки, Рве, мов пес лютий,скажений, землі по шматочку. Пхає,тикає де може, гроші все ховає. Люд звичайний в нашім краї спокою немає. Що не слово л’є,мов медом хоче помастити Але з рота лиш утруту може свого лити. Скільки люду осудило мої заробітки,а у мене дома жінка, в мене дома дітки. Як їм в очі бду дивитись,як не буде їсти, Не буду могти ні впасти,ні лягти,ні сісти. Всі рахують мої гроші,бо я заробляю. Знали б ви,сердешні люди, як їх получаю. З всіх боків болить й коле,руки трусить втома. Й мрія є лише одна, опинитись вдома. Не потрібні ні фортеці, ні повні кишені, я б хотів землі милої набрати у жмені, Удихнути рідний вітер на повнії груди, і дивитись аж до країв на свої бермуди. Бо нема рідніше краю ніж там де родився, де ти бігав босим – голим, де ти оженився. Де тебе сім’я чекає і батько і мати. Ось де справжня,люди цінність, не гроші і злато.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Отча хата завжди буде чекати, Як рідна мати свого дитя. Вона благає її не забувати, Від неї почалось твоє життя. Самотні мальви прихилились до землі, Вони сумують за тобою, Розцвівши пишно навесні, Наповнились любов’ю та журбою. Гніздо лелече ще не опустіло. Сім’я лелек — єдина матері відрада. Серце старенькій від болю защеміло, Та не зневірилось тебе ще виглядати. Поки не пізно, навідайся до неї, Не відцурайся любої хатини. Привітайся з рідною землею, Ще раз поглянь в материнські очі сині. У пам’яті твоїй залишиться домівка рідна, Лелечий клекіт, цвіт рожевих мальв. І материнська душа мудра й світла, Ще вигляне голубкою із далі. 25.09.2018
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Моє рідне село... Квітень. Весна - в самому розпалі. Малесенька дівчинка... Над дорогою - гірський схил... Там фіалочки розгубили красиві й духмяні коралі. Відстань швидко долають ніжки з усіх сил.
Перед дитиною відкрилась неймовірна краса. Мініатюрні чарівниці манять, ваблять її зір. Чудодійний запах підсилює й вранішня роса. Блаженна природа. Фіалки - дуже тендітний витвір...
Наша місцевість - заквітчана, багата на красу. Вдало доповнюють пейзаж низькорослі красунечки. Дівчинка всміхається. Робить веселу гримасу. Пестить оченятками запашні пелюсточки.
Налічила їх всього п'ять: дві - вгорі, три - внизу. Зачарований погляд - на фіолетове забарвлення. Подорослішає, стріне багатоколірну, білу, жовту, голубу, Але той фіолет зі запахом - найбільше задоволення.
Фіалочки заворожили душу на все життя. Вони - скрізь, але в пам'яті - саме той схил гори. Тепер там - зарослі... В те минуле нема вороття. Нема на тім шкарбі первоцвітів й зачарованої дітвори.
Любов до природи - закладена з дитинства. В дорослому житті відлунюються його фрагменти. Ті фіалочки - сповнені неймовірного чаклунства. З віком все більше згадуються такі милі моменти.
Потаємно викладу в маленькому вірші До польових волошок одвічну любов. Їх делікатні, чепурненькі суцвіття-чаші Романтичну душу розхвилювали знов.
Яскраво-сині, білесенькі, блакитні та рожеві Вклоняються сонцю на вільних просторах. Фіолетові, жовтесенькі, бордові й червоні - На узбіччі доріг та узліссі, на берегах рік, у горах.
В Україні ультрамаринові волошки мережать Посіви зернових: жита, ячменю та пшениці. В ландшафтних дизайнах веселково манять. В садочках і на клумбах - теж улюблениці.
Трав'янисті рослини - з родини айстрових Є в південному та помірному поясі Європи. Все життя - в захваті від волошок польових. Довіра, вірність, простота - їхні символи.
Вродливі квіточки в посівах злаків - бур'яни. В їх очах - синь, голубінь неба... Очей не відвести... Неповторною красою манять вони. З липня та до кінця літа можуть цвісти.
Листя має аромат гвоздики, лимона, м'яти. Милі волошки - лікарські рослини, медоноси. Зовсім невибагливими вважаються квіти. Люблять сонце, дощі й вранішні роси.
Лік різновидів й сортів йде на сотні Та деякі, на жаль, занесено в Червону книгу. Скромні лучні... Ефектні декоративні... Вони ніжно запрошують до приємного діалогу.
Витончені пелюсточки сплітають віночки. Вклоняються небесам, несуть радість. Дякую природі за такі даруночки. Волошки символізують красу й молодість.
На українських теренах волошкові узори Навіюють романтику, освіжають подих. Несуть світу відлуння війни, наш біль і подвиг, Силу, красу мудрої нації та її непокори.
