МІЙ КРАЙ

Мій край, де народилась й не живу,
Де сіяла я мальви з чебрецями,
Це край, куди лебідкою пливу,
Це край, де лиш зосталась хата мами.
Це край, якому рівних більш нема,
Де магія душі й тепла панує,
До нього прикипіла я сама,
Де згадка від недуг усіх лікує.

Це край, що мене манить звідусіль,
Який все заворожує й чарує,
Із ним я відчуваю щастя й біль,
Він спогади дитинства всі дарує.
Це край, який душею я люблю́,
Який навіки в серці оселився,
За нього я молитви всі молю́,
Це край, який росою й сонцем вмився.

Це край, де є криниця у саду,
З якої воду за́вжди набирала,
Стежина, по якій до хати йду,
Де мама на порозі зустрічала.
Цей край – моя колиска дорога́,
Дорожчий він за всі скарби у світі,
До нього все ступа моя́ нога,
Його теплом з дитинства ми зігріті.

Мій край, де з виноградної лози́,
Медо́ві виснуть ґрона винограду,
Де со́лодко і гірко від сльози́,
Куди думками лину по пораду.
Мій край, де народилась й не живу,
Який з любов’ю завше зустрічає,
Спадають ро́си-перли на траву,
І соловей пісні в саду співає.

Це край, де височіються церкви́,
Де золотом виблискують святині,
Любов’ю ти до нього все живи,
У ньому жити мові солов’їній.
Це край, неначе мама, дорогий,
Його лелію в серці я роками,
Для мене він і цінний і святий,
До нього лину завше я думками.

21.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978147

Повертайтесь, лелеченьки, до рідного дому.
Українську згорьовану землю не довіряйте нікому.
На крилечках несіть мир, затишок, щастя й весну.
Принесіть нам перемогу остаточну й доленосну.

Ви ж любите наш красивий край, родючу ріллю.
Радієте ставкам, озерам, річкам, духмяному зіллю.
Дочекалась... Вже летять з вирію цілі зграї здалека.
Видніється бусол, бузьок, чорногуз, білий лелека...

Лелечі гнізда - символ щастя, спокою та краси.
Змилуйся, Господи, над нами! Збережи та спаси!
Хай з перелітними птахами добро нам прибуде.
Вже настраждались і нагорювались мирні люди.

Лелеки летіли додому... Довго кружляли в небі...
Над містами й селами плакали, ридали в жалобі.
Шукали свої гнізда, хатинки, узвишшя, стовпи...
Бачили чорні згарища і як все змішалось до купи...

Багато кому не судилося знайти те сімейне гніздо.
Тут гуляла смерть... Руїни... Виглядало безглуздо.
В місцях бойових дій гинуть й прекрасні лелеки.
Деякі відмовляться від гніздівлі, бо нема безпеки.

Здавна в Україні любили цих миролюбних птахів.
Вони привітно віталися з людьми з гнізд, із дахів...
Вірю, що холоди і воєнні тривоги підуть в минуле.
Лелеченьки на крилоньках принесли життя світле.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Українська земля - вишуканий, квітковий рай...
Куди не глянь, вабить природна краса, очі милує.
Богом даний українцям чарівний дивокрай.
Незрівнянна природа над ним майстерно чаклує.

А як підіймуться в ріст ще й ароматні зелен-трави
Та помережать їх миттю лісові, гірські й польові квіти,
То для душі вже не може бути приємнішої забави,
Ніж зачаровуватись ними, за Україну щиро радіти.

Бувало в дитинстві, як вибіжу на наш горбочок,
Що романтично височіє над хатою і рідним селом,
То серцем відчуваю, що цей дивовижний куточок
Обіймає мене міцно своїм добрим, вірним крилом.

Колись з батьками, братами та сестричкою
Знаходила в горах різнобарвні, пахучі квіточки.
Милуватись красою з малих літ стало звичкою.
Подобались все - дерева, кущі, трави, квіти, листочки...

Квіткове різномаїття рясно вишивало ті трави.
Вабило п'янким, духмяним ароматом до себе знов.
Життя... Змінювались події, місця, ритми й октави,
Але не минала до отчого краю щемна, дочірня любов.

Вітер колише чебрець, материнку, горицвіт, ромашки.
Гартує дзвіночки, волошки, братчики, маки в житі.
Дощем омиваються модні квіткові капелюшки.
Сонечко дбає, щоби всі квіточки були вчасно розкриті.

Радо розцвітають анемона, кульбаба, люпин, іриси...
Лікує цикорій, живокіст, Петрів батіг, пижма, дивосил...
Запахом вражають фіалки, конвалії, валеріана, м'ята, нарциси...
Їм вдячно вклоняється нескінченний небосхил.

Наша земля в різні пори року змінює земний одяг.
Прикрашає себе скромною, безцінною красою.
Первоцвіти наввипередки сідають в лісовий потяг.
Гори та доли плачуть квіткою "Божою сльозою".

Заквітчана, мальовнича природа України має все.
Во істину - благородна, цілюща, багата земля...
Хай українському народу вітер змін щастя несе
Й воєдино об'єднає навіки наші мільйонноголосі "Я".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко