Ми дуже часто все на світі забуваємо:
ми забуваємо про рідних,
які давно про нас не чули звістки,
ми забуваємо, точніше, ЗАБИВАЄМО
на тих, хто часто
нам полоще мізки,
без них втрачаємо ми сенс життя –
про це ми теж чудово знаємо,
та незважаючи на це,
ми знову все на світі забуваємо.

Ми забуваємо про друзів:
забуваємо дзвонити, спілкуватися,
ми забуваємо на рідні землі
хоч на свято повертатися,
та, не соромлячись, ми не збираємось мінятися…
Це дуже прикро.
Ми продовжуємо й далі забуватися.

Ми забуваємо добро,
яке робилося для нас
не раз, не два…не мають ліку
ті добрі справи,
що приймали ми від інших. Споконвіку
було і буде так, поки існують люди.
Забуду я про тебе…
і про мене ти забудеш.

• Твір:

  Кинути палити я рідним обіцяв, но слова не стримав та й дальше помчав..
  Взяв першу, взяв другу, та третя на черзі, і згадую всі ті наші дитячі моменти.
  Коли батькам обіцяв не почати палити
  Коли сестрі обіцяв, стати багатшим родини...
  Коли тисячі обіцянок було у мене, але нічого не стримав, тому що були проблеми.