Дитинство в наших спогадах воно вважається найкращою порою,
В мене воно має свої відтінки і фарби,
лікарі, лікарні,санаторії , дитячий садок, підготовча школа.

Перед очима з'являється спогад,
Лежу на ліжку в лікарні,
Голова на бік повернута,
Мама з кимось говорить не знаю я майже вже не чув розмови якщо взагалі я чув її.
Лежу та все Світлом розливається,
На все дивлюсь невиним дитячим поглядом.

Ще один спогад крутиться,
І прямо проситься щоб його вписали,
Вдома приступ стався ци щось таке
Дитиною був вже не пам'ятаю,
Лежу вся сім'я на мене дивиться,
Все розмито знов але як на краях монітору біле Світло,
І це несчастья пройдене вже нами,

Розуміїх до чого я веду,
В чому людська Сила,
Кожен на це питання,
Має знайти відповідь сам.

А далі Активне та багате на події Життя,
В санаторії конкурс і перша заслужина медаль,
Садочок та веретенок дії,
Пам'ятаю таки для пам'яті спогади,
Це і перші паростки любові,
Пам'ятаю як сьогодні хробрився ,
Вважав себе дорослим чоловічком,
Різні вистави та спільні активності,
Завжди відкритий завжди в колі друзів,
Завжди готовий на допомогу прийти готовий,
Таким вважав себе та й вів себе подібно,
В підготовчій школі розкажати вірш на сцені страшно лячно,
Мама на допомогу прийти готова та й вихователь завжди під боком допоможе ,
Що з змінилось?
Що з надламалось?
Знайти спробуємо далі.

07.12.23

В саду уже дозріла вишня
Та, що ти край вікна посадив,
Дивлюсь на неї і молюсь, щоб Всевишній
Тебе, сину, від куль захистив.
Тобою саджені квіти пов'яли від спеки,
Зажурено голівки схилили на тин.
Я благаю тебе, уникпй небезпеки,
Ти ж у мене зостався один.
Місяць свій ліхтарик направив в садок,
Заходить вечір до нашої хати,
Вчора твоя доня зробила перший крок
І вперше промовила :"Тато".
Воюй...
Батьківщина у всіх нас одна
Крім нас не потрібна нікому...
Я ж всю ніч молитимусь коло вікна,
Щоб ти живим повернувся додому...