Колись навчусь ховати посмішкою сльози,
І стримавши у грудях глухий крик,
Тобі я вручу букетик я мімози.
Як знак,щоби з життя мого ти зник.
Коли в тенети твоїх обідцянок,
Не попадусь,як завжди,легко так.
І серце моє більше не розтане,
Й не битиметься з твоїм знову в такт.
Я зможу розбудити в собі гордість,
Вдихнути волі й з легкої руки,
Послати зможу я гуляти в поле,
Щоб там намотував собі круги.