Заходить сонце... Ніч міняє день
І вечір кроками неспішними ступає.
Розлогі тіні вже уквітчаних дерев
Мов пеленою темною вкриває.

Вкриває землю, бідна, ж заморилась
За цілий день, хоч трішечки поспить.
Щасливі віщі сни землі наснились,
Де всі поля її пшеницею рясні.

Лягає спати красень-соловей.
Його концерти без антракту не стихали.
На цілий рік вже наспівав пісень
І голос той вже кожен упізнає.

Усі потомлені, немов не спали вічність,
Усі чекають ночі, мов фантом.
Вночі ми забуваємо про дійсність,
Якщо прийде у гості міцний сон.

Усі ілюзії, тривоги, сум'яття
Зі сном ховаються у скриню аж до ранку.
Усюди тиша! Й головне - в думках
Аж до тривожного холодного світанку...

Заходить сонце, скоро вечоріє,
Прожили день і тішимося ми,
Що вечір тихий з вдячністю зустріли
Й чекаємо на нові вечори.

Чекає вечора і квітка, щоб спочили
Її прекрасні ніжні пелюстки.
Чекають вечора палкі пташині крила,
Щоби в гніздечку тихо прилягти.

Чекає вечора і сонце, щоби втому
За цілий день хоч трішки втамувати.
Чекають вечора і спилені дороги,
Щоби стежки для мандр підготувати.

Чекають вечора усі і навіть вечір
Радіє й сам, що може ще прийти...
Сумує він із тугою на серці,
Бо знає, що ранок не для всіх

Прийде тендітним лагідним світанком,
Коли у росах вмиються сади...
Когось повітря лагідним серпанком
Зустріне вже востаннє у житті...