Молився,хрестився з проханням про поміч,
Вважав що так треба,так роблять усі.
Звертавсь до Христа і до бога чужого,
Та радий що потім збагнув помилки.

Прокинувся я , і відкрилися очі,
Що я слов’янин в мене віра друга.
І час повертатись до предків,до Роду.
Від Яхве хай вільною стане душа.

Збагнув я тоді що мій храм є природа,
Я з лісом,з землею,я Рода онук.
А біблії,церкви,хрести і ікони,
Це ніби кайдани,що знищують дух.

Розправив я плечі і в небо поглянув,
Відрікся від рабства, страждань і гріхів.
Не хочу молитись,а хочу я славить,
Релігію мертвих забути повік.

Прийду я до лісу,розпалю багаття,
Згадаю бабусь і своїх дідусів.
І предків у тиші тихенько згадаю,
Я радий що знову вернувся у Рід.

Слов’яни вже годі стоять на колінах,
Знімайте хрести, та очистіть думки.
Бо віра слов’ян нести світло у маси,
Прийшов час сказати,що ми не раби.

Колись був баланс між усіма світами,
І Боги і духи з людьми пліч о пліч.
Завжди один одному допомагали,
Повага і шана ішли від душі .

Всі знали що в лісі є власний господар,
У домі є дух що сім’ю береже.
Річки і болота також не безхозні,
Зв’язок був міцний у створінь і людей.

А потім чужинці прийшли із хрестами,
По лікті в крові і ненависть в очах.
За їхню релігію сіяли смерті,
Бо не хотіли слов’яни рабами ставать.

Волхвів убивали за їх непокору,
І капища нищили,стерли з землі.
Всі згадки про віру людини й природи,
Страхом заміняли, на віру мерців.

Всіх духів яких знали люди віками,
Назвали їх бісами, силами зла.
А Рідних Богів що світами керують,
З корінням із пам’яті піп виривав.

Але ж не могли ці чужинці збагнути,
Що духи і Боги,це наша сім’я.
І якби їх біблія не називала,
Зв’язок не обірве ця їхня брехня.

Що марні старання реальність змінити,
Своїми іконами віру закрить.
Прокинуться люди,мине трохи часу,
Спливе вся брехня що збиралась віки.

Крилатий Семаргле ти є Богом Яві,
Стихія вогню у тебе в крові.
Пролети над полем білим і безкраїм,
Крилами своїми розтопи сніги.

Щоб земля ставала кожен день тепліше,
І народ виходив в поле працювать.
Засівали ниви ярими хлібам .
Де б росли рясніли,колос достигав.

Завжди захищаєш Явь від зла лихого,
Бережеш посіви і Роди людські.
Крилами з вогню, світиш ніби сонце,
Коли пролітаєш в небі голубім.

Ти лети до Праві до Богів могутніх,
Передай дари їм і слова такі.
Час вже повертатись до своїх онуків,
Годі нам терпіти Яхве і хрести.

Хочемо під сонцем вільними ходити,
З радістю на капищі славні промовлять.
А не в церкві слізно прощення просити,
І палити свічки по усіх кутках.

Род , Перун і Велес,Лада і Морена,
Ваші імена в серці на віки.
Час прийшов вернути нашу Рідну Віру,
Аби мудрість й єдність знов прийшла в Роди.