Буває, що в людини є дім,
Але, насправді, його немає.
В тонусі сірувато-блідім
Вона не живе, а, ніби відживає.

Буває, що в людини є пара,
Але, насправді, її немає.
Відчуття, що це - Божа кара.
Печаль серденько гірко крає.

Буває, що в людини є друзі,
Але, насправді, вірних немає.
Не почувається щиро в їх крузі.
"Чесні" компліменти інтелект не сприймає.

Буває, що в людини є багатство,
Але, насправді, його немає.
Гріє тепле слово, а не марнотратство.
Поваги й любові не відчуває.

Буває, що в людини всього - повна чаша,
Але, насправді, цього немає.
Незадоволена всім героїня наша.
Заздрістю до інших вона палає.

Буває, що в людини є Батьківщина,
Але, насправді, її немає.
Чужа вона - їй, "море - по коліна".
Як покинути країну, голову ламає.

Все, що має людина, повинно звеселити.
Всі, з ким пробігає ніч та днина,
Мають душі й серця зріднити.
Гніздечко в любові в'є навіть пташина.

Якщо немає любові до свого краю,
То його вже ніколи й не буде.
"Звідки я все це знаю?" -
Я живу серед Вас, люди.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В когось душа – повна честі, любові й благородства,
А хтось ще не задумався ні разу про це від сповиття.

Кожному, з нас, хочеться бути вільним, незалежним,
Але ми й далі нав’язуємо одне одному свої погляди.
Небеса бачать наші гріхи. Вибачають нам – грішним.
Жива природа не сприймає негативні людські рими.

Чомусь, впевнені, що ніхто нікому і нічого не винен.
Вперто кажемо, що змінюватись під інших – не варт.
Може, саме тому наш світ ненависті й воєн – повен?
Люди давно забули про спокій і душевний комфорт.

Віртуозно обрамлені слова розходяться з вчинками...
В багатьох вже нема жодної віри ні в кого та ні в що.
Політикум освоїв зловживання гаслами-родзинками.
Народ йому не вірить. За що ж нам таке горе, за що?

Чорні й білі клавіші нотами озвучують мелодії життя.
Навіть, без однієї, з них, вони зазвучать недосконало.
На цій планеті потрібно подбати про людей до пуття,
Щоб всі народи були щасливими та всіх соло лунало.

Одяг з людяності, мудрості й добра не вийде з моди
Та, чомусь, в теперішні часи на нього меншає попит.
Одні набивають золотом, діамантами власні комоди,
Інші на звичайне життя і виживання складають іспит.

Добро знецінюється. Вийшло з моди його пам’ятати.
Недобрі душі розпалюють істерію війни й ненависті.
Зло – здатне надовго руйнівні шрами в душі лишати,
Знищує все добре і гідне. Вирують злобні пристрасті.

Люди в достойних вчинках пливли б, як риба в воді.
Натомість грузнуть в неправильних діях, наче в меді.
Хто ж є ангелом та дияволом у світовому хороводі?!
Як серед масок пізнати: "Де є білі, а де чорні лебеді?"

Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В одного народу душа – повна честі й благородства,
В іншого – заздрості, ненависті та якогось прокляття.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Один внутрішній голос, немов наказує:
"Порухайся… Підбіжи… Все встигни…"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Збав темп… Спинись… Життя збагни…"

Бігти проти вітру – сміліше, ніж за ним.
Мовчати – легше, ніж говорити правду.
Посміхатись – не значить бути щирим.
Ставити кому – це ж не ставити крапку.

Розхитана людська мораль – не розкіш.
Непередбачуваність – завжди неспокій.
Справжня правда – не з красивих афіш.
Буває, що – на горі та в прірві глибокій.

В німім мовчанні – більше почуттів.
Є прочерки в тому, що вголос сказане.
Ситість у житті – брак душевних злетів.
Головне з того, що кажемо – вирізане.

Не всі, хто вистоює на колінах – "святі",
Як не всі, хто молиться вдома – атеїсти.
Втаємничені добрі справи – благодатні,
А "показушне" – зроблене не по совісти.

В натовпі – не значить, що не самотній.
Як у самодостатності зі собою – добро.
Сам – краще, ніж у компанії мерзотній.
Прожити вік самотньо тепер – не тавро.

В серці – відлуння протилежних думок.
Чесне, правдиве життя – замало друзів.
Брехня зі служінням – кар’єра та замок.
В останню мить життя – всім по заслузі.

Один внутрішній голос, немов наказує:
"Будь мудрим... Зроби добро…Спіши …"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Як не здатен на це, то хоч не гріши!"

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Життя – як весна... Пробіжить й не помітиш.
Порадує сонечком, первоцвітами, травами.
Ласкаво душу почуттями ніжності збагатиш.
Замилуєшся весняними гаями, краєвидами.

Життя – як райдуга... Любуйся цією красою.
Подаруй собі веселі, різноколірні барви всі.
Вмийся дощами й намочи свої ноги росою.
Кохай. Вклонись веселці та птасі стоголосій.

Життя – як те літо... Пробіжить й не помітиш.
Подарує з поля квіти та спориші при дорозі.
Час на відпочинок і його спокуси потратиш.
Від щедрих дарів не відмовишся, не в змозі.

Життя – як дощ... Ти сильно змокни під ним.
Не вийде з доріг та перехресть вийти сухим.
Створюй сім’ю. Ти не живи життям марним.
Після дощику насолодись і садом квітучим.

Життя – як осінь... Пробіжить й не помітиш...
Закрутить ніжний вальс із багряним листом.
Осінніми дарами щедро комори заповниш.
Навіє роздуми. Добре володіє таким хистом.

Життя – як ріка... Швиденько біжи за течією.
Не зогледишся, як літа побіжать з гори вниз.
Будь з Батьківщиною, з родиною та сім’єю.
Невідомо: "А що попереду? Який сюрприз?"

Життя – як зима... Пробіжить й не помітиш...
Зачарує білим снігом і тріскучим морозом.
Теплий зимовий одяг зносити себе змусиш.
Напровесні втішишся весняним прогнозом.

Життя – як туман... Він – цар, доки не осяде.
Даремно не живи. Щось добре і мудре зроби.
Як на спілкування з тобою старість присяде,
Про своє життя й місце в ньому їй розкажи.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

прагніть бути самі собою
в кожну життєву мить
не варто йти за юрбою
в день погожий й тоді, як гримить

власну думку на все треба мати
правдиве відношення до всіх
то й не виникне потреби брати
на себе чийсь успіх чи гріх

чесними перед собою будьте
говоріть людям правду завжди
поза спинами нікого не гудьте
більше щастя прибуде і менше вражди

не можете зробити щось добре
то краще нічого не робіть
як сонце зайде за обрій
отчу землю, рідних благословіть

не кажіть того, чого нема
не вдягайте, не властиву Вам, маску
в момент істини сцена - німа
заплямована душа не зазнає блиску

вдягайте одяг з любові й доброти
прикрашайте обличчя усмішкою
немає ціннішого від душевної теплоти
світіть, то станете для когось зіркою

живіть так, як в останню мить
залишайте за собою добрі сліди
коли очі сміються чи серце щемить
в щасливі й нестерпні часи

будьте тими, ким насправді Ви є
й будуть снитись Вам добрі сни
швидкоплинне життя, як день, догоряє
є останній акорд у кожної струни

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко