У сірих вулицях, де життя тліє,
Блукає безпритульна кішка світом,
Шукає вогонь, щоб серце зігріти,
Світло надії, щоб від зими врятувати.

То вона плавно крокує вперед,
У зіницях її туга і біль.
Така вона, самотня і бідна,
Серце просить тепла і добра.

Закрите вікно, холодний поріг,
Навіть птахи не вітають її,
А вітер грає з лапами вигін,
І ніч сміється над безмежжям.

Але вона не здаватиметься,
Бо серце в кожній кішці мається,
І хоч світ дарма, як камінь холодний,
Любов її вогнем розпалить.

Тож лізь, безталанна, на вікна відчинені,
Де доброта і тепло чекають.
І знайдеш ти в світлі нове життя,
Безпритульна кішка , скоро повернешся у домашнє буття.

У яскравому світлі ранку, коли зорі весняні,
Звучить ніжна пісня про матір, в серці безмежному, у душі таємній.
Мамині руки – пристань для безтурботних снів,
Її посмішка – світло, що радіє , як веселий пташиний спів.

В очах її тепло, наче сонця весняного промінь,
Материнське серце – фортеця, де любові великий запас.
Пісня про маму – як мелодія найніжніша,
Що лине у серці, вдягаючи душу в кохання вічне.

Важкість дня вона переносить легко, як вітерець,
Мамин голос – найпрекрасніший, найтепліший вінець .
В ній любов безмежна, ніжність і розуміння,
Пісня про маму – музика, ллється з життєвого джерела.

Нехай лине ця пісня, ніби дзвін кришталевий,
Про материнську любов, що в серці вічно незмінна.
Співаємо разом, мов квіти весняні в полі,
Пісню про маму, найпрекрасніший скарб усіх часів.

Я завоюю твоє серце
Якщо треба буде
Я пройду важкі всі гори
Якщо любить, люди!

Я принесу їй ту корону
Яку вона згубила
Вона Рапунцель, королева
Я подарую пива!

Ми вип'ємо разом
За вас рідних, люде!
Лише дайте часу нам!
Та пройдемо всюди!

Ми пройдем тяжкі дороги
Навіть якщо важко
Ми доб'ємося всього
І завершим казку.

(Велика біль)

Я залишався завжди гордим
Та й плакати.. я не хотів
Але вона зробили боляче
Тоді і справді, я зумлів.

Просив у неї лиш кохання
Получив знову страждання
Але обіцяла, та й клятву начебто давала
Що подолаєм гори всі.

Но в котрий раз розбили серце
Просто взяли та й пройшлись
І через дні, через всілякі ті моменти
Більш боляче ставало, лиш мені.

І начебто й забув
Та вроді все гаразд
Но прийшовши в школу
Побачив її в котрий раз.

Пам'ятаєш писав про кров і вино,
Пам'ятаєш писав про ріки з багрянцем,
Пам'ятаєш писав момент дитинства твій прекрасний,
Прочитав ти їх що ж з тобою стало після того?
Краще стало чи навпаки зле,
Як серця стук на це відбив.

Раз серця стук і кров з вином він змішав,
Два серця стук і сумно можливо стало за долю рік,
Три серця стук і спогад мимоволі милий з дитинства пролетів,
Чотири серця стук думка промайнула, а не сплю чи часом я,
Ну що як себе ти відчув добре чи зле,
Німа відповідь на вустах.