Символ — це той, що в серці звучить,
Мов мелодія, що вічно лине.
Він — світло думок, іскра надії,
Що крокує вперед, як сонце у весняній зорі.

Символ — це образ, що наділений силою,
Що вдихає життя в безмежні простори.
Він — могутній стовп, що твердо стоїть,
Як віра в серцях, що не втомиться вірити.

Символ — це віддзеркалення мрій,
Що мандрують у думках, мов птахи в небесах.
Він — яскравий вогонь, що світить у темряві,
Надія на щасливий край, де ми всі знайдемо себе.

Символ — це мить, коли слова мовчать,
А душа говорить мовою кохання.
Він — невичерпне джерело іншого світу,
Де кожен може знайти своє щастя і мрію.

Нехай символи живуть у наших серцях,
І несуть у світло далеких доріг.
Бо символ — це той, що зберігає наші мрії,
І надихає нас іти вперед, навіть коли все важко.

У вишиванці таємниця і дух краю,
На тканині часу сплетені слова й літа.
Кольори, як перли весняних росиць,
Вишивають пісню – світлу, ніжну, мудру.

Червона , як калина в долонях матері,
Співає про кохання, щедрість і відданість.
І в синьому віддзеркалюється небесна висота,
Там, де мрії наші, як птахи, вільно летять.

Жовтий, як поле золоте восени,
Шепоче про труд і про тепло рідної землі.
Зелений в гіллях, наче свіжа трава,
Означає життя, щедрість, непохитність.

Вишиванка – це мова, без слів висловлена,
Мудрість прадідів і ніжність матері.
У витках вишивки танцює соловей,
Поетично лине пісня, що барвами грає.

На грудях наших вишиванка, як прапор,
Символ єднання, гідності і гордості.
В пісні про вишиванку, в кожному стібку,
Лунає серце України – вічної, вольної, світлої.