Вже на столі смачна кутя,
за стіл зібралася родина.
А на щоці бринить сльоза,
тут рідного бракує сина.
І серце крається в журбі .
Воно не може позабути
святі минулі вечори,
де разом всі хотіли бути.
І як раділи ми тоді,
і як разом колядували.
А час біжить без вороття.
Сумні тепер часи настали.
І не одна така сім’я.
Їх так багато в Україні…
Палає в полум’ї земля…
Міста і села у руїні…
А Святий вечір на поріг
У кожну хату заглядає.
І на покуті вже дідух,
а за столом усіх немає…
Заплачуть діти … і батьки…
Сестра за братом заридає ,
Він відійшов у інший світ,
і поруч вже його немає.
Кутя підсолена слізьми …
Сумний.. Святий … Вкраїнський вечір…
А на поріг колядники
принесли радість для малечі.
Та крізь журбу й сердечний біль
будем Ісуса прославляти.
Прийшло Дитяточко з небес,
щоб життя вічне всім нам дати .

Любов Колодій

Прекрасний сон наснився зранку…
Синочок мій такий щасливий,
Прийшов до себе у кімнату
І все навкруг наповнив миром.
А ми в кімнаті іншій були,
Й стіна їх простір роз’єднала,
Аж чую враз я крізь завісу:
Чарівна музика заграла.
І залунали звуки в танці,
Піднявши дух мій і бажання.
І хто ж це так чудово грає?
І хто прийшов до нас так зрання?
Тихенько встала… Крок за кроком…
Легенько відчиняю двері…
Приємна музика лунає,
Кожну клітинку наповняє.
Дивлюся в синову кімнату,
Крізь шибку тінь я розпізнала.
Синочок мій, це мій Сергійко,
А я на тебе так чекала.
Вхиляю двері я несміло,
Щоби його не налякати.
Замилувалася цим дивом
І стала сльози витирати.
І подивився він на мене,
Який приємно-милий погляд,
Відкинувшись на спинку крісла,
Провів кімнати своєї огляд.
Його почала я хрестити:
Отця і Сина, і Святого Духа.
Так пару раз я повторила.
І Бог почув … і він послухав…
Дозволив сину залишитись
Хоча б іще одну хвилину.
А я підбігла і обняла
Всім серцем і руками сина.
Я знаю – це його кімната,
Рояль, де взявся, не згадаю,
А із-під рук його несміло
Чудова музика злітає.
Його спитати я хотіла
Те, що у думці прокрутила,
Коли увечері при свічці
За нього Господу молилась.
– Як ви живете там, синочку,
Як ваші дні там протікають?
А він сказав, що все в порядку,
І ми про вас усе тут знаєм.
Стояла я і задивлялась…
Побаченому я раділа…
В очах моїх застигли сльози…
Це сон… і я це розуміла…
Розмова була в нас думками,
З уст не зронилось ані слова.
Як це прекрасно і чудово –
Зустріти сина свого знову.
Сказав, що це його кімната.
Сюди він може прилітати.
– Вона чекає твого зятя,
Готовий я її віддати.
Не знаю, що готує доля,
Чим день нас обдарує завтра,
Нехай буде Господня воля…
Життя прекрасне – і це правда.
Ми шляхом вічність наближаєм…
Лишень пройдім його як треба…
Живімо так …
Мов помираєм в житті земнім
Для царства неба !

Любов Колодій

Хочу літо, хочу на море,
хочу айфон, хочу волосся, хочу ноги.
Всесвіт чує тільки хочу….
Так почуй благаю слово
хочу – солдата!!!!!
Він хоче додому, до
мами і тата. До
дружини, до коханої дівчини.
Хоче обійняти синочка і дочку.
Хоче він миру в житті .
Так, почуй , його слово ХОЧУ !!!!
Я тебе Боже прошу.

У дому, де ллє сонце в вікно,
Спочатку виросло дитя – син молодий.
Як зірка на небі, ясний і світлий,
Зітканий від щастя, ніжний наче вишня цвіт.

Роки текли, мов ріка без краю,
Від дитинства до дорослого світу веде шлях.
Всміхався, плакав, ріс в силу і розум,
Танцюючи в ритмі, як перлина, виблискує як свіча.

Погляд його як зірка в небі яскраво сяє,
Чистота душі, як скарб, у глибині.
Він син, відбиток батьківського обличчя,
У світі зірок і мрій, його власний власний світ плекає.

Та вітри життя несуть зміни, як ритмічну пісню,
І син мій, наче вітер, відходить у світ, як дим.
Моє серце, як вічний вірш, кличе його до себе,
Через спогади, в небеса, де зірки світять як світлі ліхтарі.

• Твір:

  Тихенько, сидячи в підвалі
  Благала мати, сина!
  Ну не іди, ти знов туди..
  Мам, но там мої брати!

  Синок, а може за кордон..?
  - Мам..
  Мені стидно віддавати командирові
  Мій золотий патрон.

  Та нічого, рванем у Польщу та й забудемо!
  Хоть серце вирви мам..
  Но цю рідню
  Ми покидать не будемо!

  Для мене, всі вони сім'я..!
  Я розумію син, но переживать буду щодня!
  "Зібрала цю валізу мати та й поплакала"
  Но снаряд у дім, цей потрапила..

• Твір:

  Той пекельний біль не передати,
  Не висловить його словами
  У світі слів таких не відшукати,
  Щоб розказать, що відчуває мама.
  А для неї пів світу зникає,
  Усесвіту зникає половина,
  Коли там, на Сході, шукає
  Вона свою шукає дитину.
  Біль страшенний розриває груди.
  А далі що? Пустка. Пустеля. Пітьма.
  Прийдуть, поспівчувають люди...
  І як змиритися з тим "Нема"?
  Жінка без чоловіка-вдова
  Без батька сирота-дитина,
  А якже називається та,
  Котра на війні втратила сина?..