Писав солдат останній лист до сина,
Писав і плакав, плакав і писав...
Десь там, далеко, вся його родина
Чекала тата...та він не поспішав.

Не поспішав, бо не було вже сили,
І решту сил він тратить не хотів.
Зібрався духом і писав дитині
Листа з солодких та болючих слів.

"Мій сину, моя гордість, ти мій світе,
Моя ти радосте, коріння, моя кров.
Я все зробив, щоб, сину, захистити
Тебе, моя безмежная любов.

Я так хотів хоч раз ще обійняти
Тебе й схопити в батьківський полон...
Не вийде, сину...Боляче прощатись,
Та залишився лиш один патрон ...

Тому спішу тебе поцілувати
В листі своєму, він колись дійде.
Ти пам'ятай - не можна забувати
Своє коріння, бо у ньому - все.

В корінні - мир, добро, щаслива доля,
Сім'я, любов, і друзі, і рідня.
Ти пам'ятай останню мою волю -
На все своє, синочку, майбуття.

Я уже йду, останній подих гасне...
Та ніби бачу, сину, очі я твої...
Прости, що йду, моє ж ти ніжне щастя!
Люблю тебе! Твій тато - назавжди..."

Зажурилася ненька, чекає на сина,
День і ніч все молиться, не спить,
До хати не протоптана стежина...
Материнське серденько болить...

Думає про свою дитину, кожну мить,
Все переглядає фото сина...
А в материнських грудях так щимить...
Пішов на війну захищати Батьківщину.

Як тяжко матінці чекати,
Ллються сльози по її щоках,
Як ти сину? Чи живі солдати?
Ви постійно в маминих думках...

Але мама не втрачає надії,
Вона впевнена, що повернеться її дитина,
Хай здійсняться всі материнські мрії,
І буде вільна наша Україна!

10.02.2023. С.М. Онисенко