Здивувавсь не один
шанувальник жари,
Як скучаю по осені, плачу,
Приручилась, немов,
до цієї пори,
Хоч для неї нічого не значу.

Задивлялось у сивий,
у осінній туман
Ще дитинство,
у дощ заслухалось,
Підставляло щоку
прохолоді, вітрам,
Кольорами її милувалось.

Позолотою клен
посміхався-сіяв,
Жовтизною верба
шелестіла,
Рудокосу березу
ніжно вітер чесав,
Їхнє листя
в долоні ловила.

Дні рахую, чекаю,
назустріч іду,
Нову осінь в уяві малюю,
У новому старе
пригадаю, знайду,
Таємницю якусь розкодую.

Порудіє трава
в переплетах стежок,
Очерет порудіє і зілля,
Попід гіллям, внизу,
порудіє струмок,
В рижоватому
блиску проміння.

Іншим вітер злетить,
там, де осінь руда,
І хоча соловей не співає,
Вона манить усім —
не співоча краса,
Рудим птахом
в сади залітає.

12.08.2024.

А я скучаю.. Так скучаю
Я помню наші вечори
Як ми на Бузі в двох з тобою
Під час темної доби

Але нам було так начхати
Чи буде страшно нам обом
Ми ще тоді… Ну як сказати
Любили справді обидвох

Ну я любив – а ти не знаю!
Чи гралася зі мною ти
Я до сих пір не розумію
Чому відмовила мені

Хоча причин таких не було
Якщо по факту все це брать
Але спитаю лише фразу
Навіщо було так вчинять?

Чому я хочу так обнять її
Можливо досі ще скучаю
Чому я плачу знов тоді
Коли мене – вже не чекають

І знову скажуть..
Та забий!- Та скоро буде друга!
Окей, я трошки вас і зрозумів
Але хочу вже, і тута!

Но дайте ви мені ось ту!
Яка справді буде дбати!
А не тоді – коли я буду у тільті
Їй буде на це чхати!

Ну принесіть! – ну ту що так кохає!
Ну принесіть! – яка так сильно обіймає!
Ну принесіть! – яка буде любити!
Та на могилу – принесе ті квіти!