Одвічне питання про зло і добро,
Яка є між ними межа.
Та як зрозуміти у цьому житті,
Чия сторона більш твоя.

Щоб мати в душі завжди спокій й баланс.
Між світлом і тьмою без страху іти.
То треба в собі, об’єднати в одне,
Темну й світлу, обидві твої сторони.

А також скажу що не завжди добро,
Таке безвинне і чисте.
Заради добра люди йдуть і на зло,
А потім міняються місцем .

Буває що ніби людина і зла,
Відраза до нього в очах у людей.
Та він без вагання віддасть все життя,
Аби із біди врятувати дітей.

І потім згадають про нього з теплом,
Що ніби був злий, але в серці добряк.
І що не розгледівши ставим клеймо,
На тих хто мав світлом усіх зігрівать.

Між злом і добром немає межі,
Є грань як тонка волосина.
Її розділяють не гучні слова
А показують вчинки і дії.

Три роки горя, сліз і крові,
Коли кінець ніхто не знає.
Країна рветься із неволі,
Народ надії не втрачає.

Змішались всі думки до купи,
Де правда,де брехня не ясно,
Все в що ми вірили спочатку,
Тепер уже не актуальне.

Немов у грі на виживання,
Одні тікають інші ловлять
І брат озлобився на брата,
Бо той у барі, той в окопі.

У військомати заганяють,
На ВЛК везуть в машині.
Але ж везуть не можновладців,
А тиж хто чесно гнули спини.

Одвічні лайки йдуть за мову,
Яка народ і розділила.
Ми всі із різних регіонів,
Але країна ми єдина.

Коли прийшли війська ворожі,
Тоді вся нація повстала.
За землі рідні і свободу,
Біда у мить всіх об’єднала.

А зараз чути “ухилянти”,
У СЗЧ пішов хлопчина,
Одразу їм клеймо злочинець,
А хто спитав , у чім причина?

Ну а причина не в військових,
І не в цивільному народі.
Вони всі люблять рідну неньку,
Своєю щирою любов’ю.

Причина десь в пітьмі сховалась,
І не показує обличчя,
Та намір злий на думці має,
Позбавить волі Українців.

Тихо в домі,всі заснули,
З підвіконня кіт мурчить.
Тільки з кухні чути стуки,
Хазяйнує Домовик.

Він погляне на порядок,
Щоб було все на місцях.
І припаси перевірить,
Треба мати всюди лад.

Перевірить спокій в хаті,
Аби міцно спали всі.
Буде ніч він чатувати,
Дарувати сни ясні.

Тихо пройде по домівці,
Перевірить всі кути.
Щоб ніяке зло нечисте,
Не сховалось у пітьмі.

Так до ранку він чатує,
Береже свою сім’ю.
Дітям казку шепче в ушко,
Нема ходу Бабаю.

І нічого він не просить,
Хоче злагоди в Роду,
Та почути тепле слово,
Домовик тебе люблю.

Він невидимий господар,
Що прожив не один вік.
Виростив всі покоління,
Шана тобі Домовик.

По всіх містах поставили Менори
А як же Дідух? Символ рідних свят.
Перемінили значення і дати,
А людям байдуже, напевно треба так.

Але ж отак з байдужості народу,
Нам підмінили істину святу.
Що ми слов’яни, ми онуки Богів,
Ми любим працю і свою землю.

А далі волю силоміць зламали,
Бо вже забули єдність, дружній дух.
Нас розділяли чварами й брехнею,
Щоб не побачили у чім проблеми суть.

Немає Віри,Волі і Єднання,
Народ покірний,кожен за себе.
Тепер вже час і землі забирати,
Хто ж заперечить,влада може все.

Народу кажуть, це усе на благо,
Що Демократія, покращення життя.
Та як подивишся кругом,то розумієш,
Відкрити рота, дозволу спитай

Байдужим бути легко і безпечно,
Живи покірно,будь сліпий,німий.
І втратиш все історію й країну,
Та вільний будеш в мріях і у сні.

Патріотів не любить держава,
Для держави вони вороги.
Хто говорить про волю народу,
Може зникнути вмить на завжди.

Якщо йдеш ти окремо від строю,
У якому ти мав крокувать.
То діагноз тобі ” божевільний”
І усюди ти ніби чужак.

Все ти бачиш довкола , свідомо,
І система для тебе чужа.
Ти не віриш в релігії слово,
Яке робить із тебе раба.

Прокидається кожен окремо,
Хтось раніше, кому треба час.
От свідомо ти бачиш проблеми,
Хоча вчили на них не зважать.

Що на свято ти можеш не пити,
Не у випивці суть усіх свят.
Алкоголь він лише для покори,
Щоб свідомість людей убивать.

Став свідомим, добийся до інших,
Буде важко вести крізь пітьму.
Не одразу тебе зрозуміють,
Не підтримають думку твою.

Ти пройдеш крізь насмішки у очі,
Крізь цькування і лайки гучні.
Головне не звертай з свого шляху,
Ти свідомий у діях своїх.