В моїх словах і сум, і радість, Рядки пір'їнкою летять, Магічна казка чи реальність, Від болю і радості тремтять. Слово може ранити нам душу, Скривдити, понівичити серце, Творити лагідно я мушу, Щоб не забруднити прозоре озерце.
21.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Нинішній світ – єдино можливий для цього людства. Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття: В когось душа – повна честі, любові й благородства, А хтось ще не задумався ні разу про це від сповиття.
Кожному, з нас, хочеться бути вільним, незалежним, Але ми й далі нав’язуємо одне одному свої погляди. Небеса бачать наші гріхи. Вибачають нам – грішним. Жива природа не сприймає негативні людські рими.
Чомусь, впевнені, що ніхто нікому і нічого не винен. Вперто кажемо, що змінюватись під інших – не варт. Може, саме тому наш світ ненависті й воєн – повен? Люди давно забули про спокій і душевний комфорт.
Віртуозно обрамлені слова розходяться з вчинками... В багатьох вже нема жодної віри ні в кого та ні в що. Політикум освоїв зловживання гаслами-родзинками. Народ йому не вірить. За що ж нам таке горе, за що?
Чорні й білі клавіші нотами озвучують мелодії життя. Навіть, без однієї, з них, вони зазвучать недосконало. На цій планеті потрібно подбати про людей до пуття, Щоб всі народи були щасливими та всіх соло лунало.
Одяг з людяності, мудрості й добра не вийде з моди Та, чомусь, в теперішні часи на нього меншає попит. Одні набивають золотом, діамантами власні комоди, Інші на звичайне життя і виживання складають іспит.
Добро знецінюється. Вийшло з моди його пам’ятати. Недобрі душі розпалюють істерію війни й ненависті. Зло – здатне надовго руйнівні шрами в душі лишати, Знищує все добре і гідне. Вирують злобні пристрасті.
Люди в достойних вчинках пливли б, як риба в воді. Натомість грузнуть в неправильних діях, наче в меді. Хто ж є ангелом та дияволом у світовому хороводі?! Як серед масок пізнати: "Де є білі, а де чорні лебеді?"
Нинішній світ – єдино можливий для цього людства. Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття: В одного народу душа – повна честі й благородства, В іншого – заздрості, ненависті та якогось прокляття.
Рідна мово моя - діаманте народу! На скрижалях віків поруч з нами Ти йдеш. Священне слово Твоє - від роду й до роду. В душах квітнеш трояндою, пишно цвітеш.
Ми зродились з Тобою, навіки зріднились. Гордість й шану ввібрали від наших батьків. Славній величі низько, доземно вклонились. В любові вічній клялися поміж рядків.
Рідна мово моя - духовний скарбе нації! Ми без Тебе, як сироти, в світі б жили. Крізь терни й війни ведеш нас до цивілізації. Ким би ми, як народ, без Тебе були!?
Ми в Тобі утвердились, набралися сили. Духовністю, ідентичністю й культурою розжились. Українською дихає нескорена нація, поля, схили... Українці в Твоє тіло патріотично вплелись.
Рідна мово моя - алмазе багатогранний! Ти - наймиліша й найспівучіша з усіх мов. Особливий зміст Твоїх слів - лиш нам притаманний. Щиро в вірності й гідності клянемося знов.
Ми з Тобою - довічно, доки б'ється серце, Допоки життя на планеті цій є. Світ разом споглядаємо у відкрите віконце. Наша спільна зоря в небесах догоряє й сонце встає.
Рідна мово моя - найдорожча святине! Ти - найбільше з можливих і безцінних чудес. Нехай линуть віки й вода в ріці плине, А Ти, як коваль, куй націю, об'єднуй всіх нас!
