Як жаль, що літо зовсім нас не тішить,
Лиш туга в серці каменем лягла.
І Україна гірко плаче і ридає,
Й ховає діточок своїх щодня.

Щодень ракети влучно цілять у садки,
У школи, інститути, магазини.
Ракети цілять навіть у церкви...
Маленькі діти від ракет тих гинуть.

Ще й не пожили зовсім дітлахи,
Ще не пізнали кольорових барв дитинства.
Враз відлетіли, наче ті пташки
Підбиті ворогом - ракетою рашиста.

І слів нема - лиш сльози, біль і горе.
Бо що таке слова - коли душа болить.
Та прийде час розплати і наш ворог
Відчує бумеранга, що летить...

Нехай надія попри біль не згасне,
І дряпається крізь відчаю бур'ян.
Ми вистоїмо... Як залізо, що кується.
Ми виживемо... На зло всім ворогам.

І полетіли янголи в небесну синь…
Й життя полинуло у далечінь…
Лиш спогади лишає нам
Про тих, хто тепер там…
І біль, ще довго буде жити
А сліз ріка душу ятрити…