Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.

Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.

І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.

Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.

Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.

Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.

Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.

Заспокоює душу гетьмана діва-квітка,
Пригортаючись до грудей білою лебідкою.
Їх поєднала доля в нещасливому вирі подій,
Та не полишили закохані своїх мрій.
«Дочекаюсь!» — шепотіла кохана голубка,
Тихо плачучи від очей чужих по закутках.
«Не прощаюсь!» — гетьман їй відповів,
Та й до саду востаннє повів…
Ховавсь місяць від цілунків гарячих,
А серце дівоче так гірко плаче!
«Не діждусь» — душа птахом рвалась,
Вже із милим навіки прощалась…
Та гетьман у снах повертався з війни.
Діва просила: «Не йди, обійми!..»
Проте Кістлява так міцно вхопила,
На чужій землі схоронила.
Помарніла від горя діва-квітка,
Що мала цвісти пишно влітку.
Нещасливе кохання обернулося болем,
А кохана гетьмана — тополею в полі…
21.10.2022

• Твір:

  І жила та сім'я біля Бахмута
  Не знала радості й печаль
  Але той танк, у синьо-білій фарбі
  Заїхав в дім, в якому жив той дід

  Розрушена хатина ще стояла
  Сім'я в тих нелюдів благала
  Просила лиш, життя свого
  Але їм так байдуже було.. "І ось тепер, нема його"

  Убили кати, того діда
  Який лиш доживав своє
  Хоча їм було так начхати
  Що із патрона, стрільнули в хребет..

  І ось не стало того діда
  Котрий всю пенсію збирав
  Щоб подарити все, своїм тим внукам, тій родині
  Але ці орки, вичистили все!

• Твір:

  Закрили кордони..?
  Для інвалідів..?
  Влада моя
  Мені не до міфів..

  Ти знущаєшся, справді?
  Над нами, простими..
  Тими що навіть
  Життя на прожили..

  Ти хочеш усіх, забрати до пекла..
  Поки батька на дворі
  Чекає лелека

  Чекає лелека на повернення батька
  Але влада ви що..?
  Чекаєте смерті..
  Мого рідного татка?

  Чекаєте поки ми будем двухсоті?
  Якщо повезе то можливо трьохсоті
  Скажу лиш одне, мої депутати
  Пора ваше пузо, на передку поганяти.

• Твір:

  Лежавши на ліжку
  Котру добу
  В голові знову ця думка.
  Коли я помру..?

  Я помру десь у далекому
  А може вже й завтра
  Але так хочу добитися мрію
  Поки загоїлась рана.

  Мені інколи важливо
  Думати про завтра
  Тому що, нині ще драма
  А завтра загноїться рана.

  Але обіцяю, обіцяю..
  Думати про завтра
  Але поки я це думаю
  В мене з'явиться травма.

• Твір:

  Тук-тук! Я смерть. Будьмо знайомі.
  Про себе трохи розкажу.
  Другого разу вже не буде.
  Раз у житті я приходжУ.

  Переді мною усі рівні,
  Яким не був хто у житті,
  Як високо не підіймався,
  Вирівнюю я по землі.
  Кажуть, що кращих забираю,
  Насправді, мені все одно:
  Був ти людина-діамант,
  Чи був людиною-лайно.
  Люблю пройтися холодком
  По спинах тих, з ким зустрічаюсь.
  Хто в очі дивиться мої,
  Їх інколи не забираю.
  Вони якись скажені люди,
  Лізу до них завжди тишком,
  Так щоб не встигли зрозуміти,
  Що їх для мене час прийшов.
  Із стариками нецікаво.
  Самі до мене прагнуть йти.
  Більш полюбляю молодих,
  Ось вибух де емоції.

  Війна у подругах моїх.
  Я з нею граюся щосили.
  Чим користується вона,
  Те в мене також у служінні.
  За це її як полюбляю!
  Лечу на пулі і ракеті -
  Купаючись у своїх мріях
  Людина миттю стає мертва.
  Ті мрії всі лише для мене,
  Ніхто їх так і не пізнає.
  Усі думки ці про майбутнє -
  Як веселять, як розважають…
  А муки ні! Це не про мене.
  Муки бувають у житті.
  Я заспокоюю всім нерви,
  Зі мною вже спокійні всі.

  Уникнути мене неможна.
  Знайомлюсь я із усімА.
  Не бійтесь. В тому, що прийду я,
  Можливо й є весь сенс буття.

  04-07-2023

• Твір:

  Чи бідним був, чи паном уродився,
  Чи правив ти, або до ніг чиїхсь стелився,
  Колись піде душа у круговерть.
  Кінець для всіх один — це смерть

  Вона зрівняє все й усіх
  І під її залізний сміх,
  У вічність рівними рядами,
  Перед самії райські брами

  Ступатимуть, як божевільні,
  Забувши те, як були вільні,
  Як прокажені будуть йти
  І ланцюги свої тягти

  Мільйони душ, неначе різних,
  Таких могутніх, владних, грізних.
  Тепер вони в колонну встали
  І перед суд останній стали

  Однакові, всі як один,
  Забули тисячі годин,
  Які в житті вони прожили
  І скільки вклали у це сили.

  Тож не важливо ким ти був,
  Якої слави ти набув,
  Чи добрий був, а може злий,
  Чудово бачив, або був сліпий,

  Колись усе це завершиться,
  Колись життя твоє скінчиться.
  Тоді прийде стара з косою
  І забере тебе з собою.

• Твір:

  І знову смерть.. І знов бажання жити
  В кожного із-нас завдання - свічку запалити!
  Згадати всіх героїв, що пішли у бій..
  Які вже не повернуться, до своїх домів..

  Вони віддали своє тіло за всіх нас!
  Щоб ми не знали горя та й не бачили атак!
  Ми віддячимо усім, що у нас присутнє.
  Лише віру дайте нам.., будь ласка на майбутнє!

  Що ми дальше будем розквітати як - роса на сонці..
  Запануємо ми браття, за всіх вас в сторонці!
  Ми будем пам'ятати кожного героя
  Який пішов у бій, проти горя!

  Який пішов, незнаючи на долю
  Але він знав, що буде знов героєм!
  Він допоможе нам зламати цього ката
  Тому якщо не кат нас візьме, візьмемо ми браття!